Антикварна зброя – історія в сталі та майстерності ковалів
Мистецтво зброярства з давніх-давен було важливим ремеслом, яке забезпечувало захист від загарбників, участь у спортивних змаганнях, полюванні та самооборону.
Антикварна зброя – старовинна зброя, що має історичну, художню чи наукову цінність. Вона часто є обʼєктом колекціонування, адже є унікальними, історично значущими та естетично привабливими артефактами, військовими реліквіями.
Японські мечі, наприклад, катана, вакадзаші, танто, були не лише зброєю, але й символом культури самураїв. Старовинні вогнепальні рушниці, мають історичне значення. Дослідження історії зброї є надзвичайно цікавим, адже дозволяє відслідкувати прогрес у розвитку інженерної та наукової думки. До антикварної зброї можна віднести як холодну, таку як, списи, шаблі та мечі, так і вогнепальну, наприклад, рушниці, пістолети та гармати. Ще існує дистанційна колекційна зброя – луки та арбалети.
Купити антикварну зброю можна в спеціалізованих антикварних салонах або онлайн-магазинах.
Історія зброярства
Найпершою зброєю у користуванні людиною стали звичайні палиця та камінь, що були найдоступнішими варіантами. Початково основним їхнім призначенням були полювання та захист від хижаків. Але вже тоді зброя використовувалася для нападу та оборони в сутичках.
В епоху енеоліту починається використання металу. З винайденням бронзи розпочалася бронзова доба. Тоді зʼявляються перші фортифікаційні споруди та катапульти.
Залізна доба ознаменувала появу перших зразків стальної зброї, що зʼявилися у 4 столітті до н.е.
Приручення коней і винахід колісниць 4 тисячі років тому значно вплинуло на спосіб ведення воєн.
В кінці Середньовіччя почалося широке застосування вогнепальної зброї. Зброя стає символом статусу. Поширеними є мечі, щити, луки, арбалети та бойові сокири.
У ІХ столітті у Китаї винаходять порох.
Гармати та ручна вогнепальна зброя у Європі зʼявляються у XIV столітті.
XV-XIX століття залишили слід у розвитку ґнотових, кременевих і колісцевих замків та започаткували виробництво мушкетів.
Автоматизація і масове виробництво ХІХ-ХХ століть створили перші зразки автоматичної зброї. Перша світова війна “подарувала” світові автомат Федорова (1913).
Друга світова – ППШ, СКС, ДП, Драгунова, АК-47.
Класифікація зброї
Зброю класифікують за:
призначенням;
категорією осіб, які її використовують;
стаціонарністю;
конструкцією;
принципом впливу на ціль;
принципом протидії.
Призначення зброї
Зброя – не лише інструмент насильства. Її призначення, як і конструкція та форма, змінювалися залежно від епохи, контексту та естетичних ідеалів.
Основні призначення зброї:
Оборона: щити, обладунки, оборонні мечі;
Полювання: луки, арбалети, списи – така зброя була засобом добування їжі, іноді була пов’язана з ритуальними заходами, статусом;
Церемоніальне/ символічне: парадні мечі, скипетри, кинджали, що використовувалися як символ влади, честі чи духовності. Таку зброю часто прикрашали інкрустацією, адже не була призначена для поєдинків;
Зброя як витвір декоративного мистецтва – втілення технічної майстерності, стилю епохи, культурної ідентичності: японські катани, дамаські клинки, інкрустовані рушниці.
Антикварна зброя зберігає пам’ять про технологічний прогрес, стилістичні зміни, культурний обмін між народами. Витончені інкрустації, зброя з гравіюванням, баланс та гармонія форм, різноманітність матеріалів – предмети захоплення.
Вогнепальна зброя
Історія вогнепальної зброї починається з винаходу пороху.
У Європу вогнепальна зброя потрапила з Аравійського півострова. Перші в Європі рушничні стволи, в яких був вже запальний отвір і свинцеві кулі, з’явилися в Іспанії і називалися “Карабах”.
У XV столітті ручна вогнепальна зброя мала короткий залізний ствол (~40 см) з запальним отвором, заряджалася порохом і каменем, прив’язувалася до палиці замість приклада. Називалася петріналь, бомбарда, ручниця, кулеврина, самопал. Використовувалася вона переважно для психологічного ефекту, хоча куля пробивала обладунок на 10–15 м; дальність — до 200 м.
Наприкінці XV ст. з’явилися гнотовий і колещатий замки (останній — як запальничка). Аркебуза стріляла 20-грамовими кулями, мала прицільну дальність 20–25 м. Кремнієвий замок став масовим лише наприкінці XVII століття.
Мушкети
У XVI столітті з’явилися мушкети. Вони повторювали принцип дії аркебузи, але були в два рази більше та мали більшу дальність польоту і забійну силу. На відстані 200 метрів мушкет легко пробивав обладунки, і використовувався, в основному, для боротьби з кавалерією, а точніше – з кіньми, і неймовірно був ефективним.
Козацька зброя XVIII століття, рушниці, пищалі, мушкети були основою озброєння. Пістолі, часто західноєвропейського виробництва, були особливо популярними серед старшини.
Гвинтівки
Поява в армії наприкінці XVII століття гвинтівок, суттєво вплинула на способи ведення війни. З’явилася можливість точно стріляти на великі відстані. Нарізна зброя збільшувала дальність польоту кулі і точність пострілу в багато разів. Саме гвинтівка визначила появу в майбутньому снайперських підрозділів.
Спочатку нарізи в стволі робили для збору нагару, який дуже заважав стрільбі. Зброярі помітили, що канавки, загвинчені на півобороту ствола, радикально впливають на точність стрільби.
Пістолети, револьвери
Поступово відбувалася мініатюризація зброї, яка призвела до появи пістолетів і револьверів. Але зручними і ефективними вони стали лише після винаходу в XVIII столітті бездимного пороху і капсульного запальника, а в XIX – унітарного патрона і автоматичної подачі боєприпасів.
До кінця XIX століття еволюція вогнепальної зброї пройшла всі принципові стадії, і вона набула, в цілому, того вигляду, який має зараз.
Холодна зброя
Холодна зброя призначена для ураження цілі за допомогою мʼязової сили. Зазвичай для її виготовляли з булатної, дамаської, вуглецевої, нікельованої чи хромованої сталі.
Булатна сталь застосовувалася для офіцерської зброї України, Росії, Франції та Німеччини – офіцерської шаблі.
Вуглецева сталь була основним матеріалом для бойових клинків XVIII-XIX століть. Нікельована чи хромована трапляється у пізніших зразках ХХ століття.
Руківʼя антикварної холодної зброї вражають розмаїттям варіацій та матеріалів: дерево, ріг, кістка, метал (часто з гравіюванням), шкіра.
Для парадної зброї характерною була інкрустація сріблом та золотом.
Гравіювання було з військовою символікою, гербами та монограмами, наприклад, на артилерійських шаблях та мечах. Емаль трапляється рідше, у декоративних елементах. Руківʼя та піхви оздоблювали напівдорогоцінним каміння.
Багнети та мисливські ножі використовувалися в арміях та мають функціональну та декоративну цінність.
Багнет кріпиться на дульну частину вогнепальної зброї для рукопашного бою. Винайдений він був у Франції в 17 столітті у місті Байонні.
Ятагани – османські мечі-шаблі XVI-XIX століття, різновид клинкової зброї, використовувалися зокрема яничарами та були універсальними для ближнього бою. Ятаган має клинок, який зазвичай не розширюється до кінця, на відміну від інших мечів з вигнутим лезом.
Холодна зброя XVIII століття, що була характерною для території України – шаблі, кинджали, ножі, бойові сокири. Булава та пірнач були символами гетьманської та старшинської влади.
У Європі поширеними серед дворян та офіцерів були рапіри, шпаги та палаші. Штик, що кріпився до мушкета, дозволяв стріляти та колоти одночасно.
Офіцерською зброєю у Баварії та Франції були кавалерійські шпаги.
Пневматична зброя
Перші пневматичні рушниці почали використовуватися у 17 столітті для полювання та військових демонстрацій.
Французькі та німецькі майстри створювали пневматичну зброю з гравіюванням, інкрустацією, часто з латунними або бронзовими резервуарами.
Більшість зразків збереглися в одиничних екземплярах. Купити антикварну зброю можна, щоб поповнити свою колекцію історичних артефактів чи зробити незабутній подарунок людині, що цінує красу старовинних речей.
Метальна зброя
Метальна зброя призначена для ураження цілі на відстані без використання пороху. До цього типу належать:
лук і стріли: були поширені від камʼяного віку до ХІХ століття;
арбалет забезпечував високу точність та мав складний механізм натягу;
сулиця, дротик – метальні списи, що часто мали отруйні наконечники;
бумеранг: був поширений у Австралії, Єгипті та Індії – зазвичай мав ритуальне значення;
чакра – металеве кільце з гострим краєм, яке носили на головному уборі. Зброя зараз терни для Індії ХVI-ХІХ століть;
трумбаш- метальний ніж з багатьма лезами, що був поширений у Центральній Африці;
сюрикен – метальні зірки ніндзя.
Японські мечі
Виготовлені з особливою увагою до деталей, вони були не лише зброєю, а й символом самурайської культури.
Для іменування мʼяча в Японії використовують два терміни:
кен – прямий одногострий меч континентального походження або створений на основі китайських зразків;
то – вигнутий одногострий меч японського автохтонного походження.
У Японії сформувалася концепція «меча, що дарує життя», що тісно повʼязана з практикою дзен-буддизму. Меч вже розглядається як засіб розвитку та удосконалення особистості. Також японський меч був одним з факторів формування японського етикету.
Під впливом Китаю, Кореї та варварської північної частини Японії впродовж V-VII століть зʼявляється меч кофунто, що був прямим та мав одногостре лезо.
З кінця VII століття зʼявляється варабітето.
Протягом VIII-XII століть формування традиційного японського меча, ніхонто, було завершене. В цей же час формується прошарок самураїв та традиційний для них меч з великим вигнутим одногострим лезом та рукояткою на два хвати – таті.
Наприкінці періоду феод перевага надається зовнішньому вигляду та декоруванню.
У період Мейдзі декретом було заборонено носити мечі, тому більшість ковалів змінили свою спеціальність. Проте відкрита зовнішня політика дозволила експорт мечів у США та Францію.
Реєстрація зброї
Сьогодні зберігання та використання зброї суворо контролюється законодавством, залежно від її типу, бойової здатності та історичної цінності.
Холодна колекційна зброя може зберігатися без спеціального дозволу, проте для офіційного статусу колекціонера варто зареєструвати її через Єдиний реєстр зброї.
Вогнепальна антикварна зброя, що не придатна для стрільби, може бути зареєстрована як музейний чи колекційний експонат. Якщо це робочий екземпляр- необхідний дозвіл від Національної поліції України.
Купити антикварну зброю варто лише після проведення експертизи та підтвердження автентичності предмета.
Зберігання антикварної зброї та догляд за нею
Антикварна зброя потребує регулярного чищення після кожного контакту з руками або відкритого зберігання. Раз на кілька місяців рекомендується проведення глибшого очищення з використанням піни, що видаляє пороховий ангар та мідні відкладення, та антикорозійних олив.
Для змащення використовуйте лише спеціальні мастила для зброї. Змащувати потрібно лише рухомі частини.
Декоративні елементи заборонено чистити абразивними засобами.
Температурний режим є дуже важливим для старовиної зброї. Зберігайте її в сухому, прохолодному приміщенні з постійною температурою, адже її зміна може спричинити корозію.
Для захисту від вологи використовується силікагель, а металеві частини можна обгорнути в промаслений папір чи тканину.
Зареєстрована колекційна зброя зберігається у металевих сейфах із замком, декоративна – у скляних вітринах.
Старовинна зброя потребує особливого ставлення та умов зберігання. Колекційна зброя є джерелом знань про військову справу, технології та естетику минулих століть. Для багатьох старовинна зброя та її колекціонування – спосіб зберегти спадщину, досліджувати минуле чи просто милуватися майстерністю зброярів. Військові реліквії – памʼять про героїв, стратегії та боротьбу минулих століть.
Купити антикварну зброю означає придбати фрагмент епохи, втілений у металі.
