Антикварне дзеркало – розкішний акцент для класичного інтерʼєру
Антикварне дзеркало – матеріальний слід часу, що зберіг почерк майстрів, історії попередніх власників та помешкань, де воно раніше перебувало. Старовинне дзеркало не піддається точному копіюванню, це естетика, яку неможливо відтворити. У світі масового виробництва воно може стати чудовою інвестицією або унікальним елементом інтерʼєру, що додаватиме глибини, характеру вашому простору.
Перед тим як купити антикварне дзеркало, варто трохи дізнатися про загальну історію винайдення та існуючі стилі дзеркал.
Історична довідка
До винаходу дзеркала люди могли побачити своє відображення лише у водоймах чи чашах з водою. Пізніше, після винайдення бронзи – його почали розглядати в натертих до блиску пластинах з олова, золота, платини. Написи на перших бронзових дзеркалах містили магічні заклинання.
У 1279 році італійський монах-францисканець, Джон Пекам, описав спосіб покриття скла шаром олова, що давало змогу досягти дзеркальної поверхні. Проте зображення сильно спотворювалося.
Через 300 років венеційські майстри вдосконалили цю методику. У розквіт венеційського виробництва дзеркала використовували для оснащення храмів, палаців, царських палат. Вони зберігали свій секрет тривалий час, отже ніхто у світі не мав технології виробництва дзеркал. Шпигунам Людовіка XIV вдалося роздобути ці таємниці. Король побудував 75-метрову галерею з 300 дзеркалами.
Згодом виріб набув повсюдного використання, впав у ціні та став доступним.
У європейському мистецтві XVI-XVII століть дзеркала часто були основою натюрмортів у стилі ванітас. Дзеркало вважалося символом вічності, предметом, що дозволяє подорожувати в часі.
У кінці XVI століття французька королева Марія Медічі замовила у Венеції для свого дзеркального кабінету 119 дзеркало. Коштувало це неймовірно дорого. Майстри, у якості подарунку, надіслали королеві дзеркало, прикрашене дорогоцінними каменями. Сьогодні це старовинне дзеркало зберігається в Луврі.
Впродовж ХІХ століття удосконалюється виготовлення та шліфування дзеркал. Найкоштовніші зразки прикрашають огранкою, гравіюванням, як кришталь.
У 1835 році німецький хімік Юстус фон Лібіх винайшов технологію, яка майже не змінилася з тих часів: для більш ясного зображення він почав застосовувати срібло.
Спрощенні дзеркала в стилі неоготики та сецесії набули поширення наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття, коли інтерʼєрна естетика почала тяжіти до декоративної виразності та функціональності. Форми втратили надмірну орнаментальність, проте зберегли стрілчасті арки, рослинні мотиви та плавні лінії.
Типи дзеркал
Сьогодні існує багато варіацій дзеркал:
кишенькові дзеркала невеликого розміру, часто складані;
настільні дзеркала – більшого розміру та споряджені підставкою;
настінні дзеркала – антикварні зразки часто мають декоративні рами;
трюмо – високі стоячі дзеркала, зазвичай суміщені з низькою шафою;
трельяжі – тристулкові дзеркала;
дзеркало псише – велике дзеркало, зазвичай прямокутної форми, яке кріпиться на двох стінках за допомогою шарнірів, що дозволяє регулювати його нахил. Дзеркало псише призначене для використання в гардеробних кімнатах або як частина туалетного столика.
Стилі та техніки
Зовнішній вигляд дзеркал втілює стилістичні зрушення епох.
Впродовж XVII- на початку XVIII століть панував стиль бароко.
Дзеркало бароко – важке, пишне, з позолотою. У якості декорування використовували гілочкарне різьблення та ліпнину, аканти, картуші та позолочені елементи. Дзеркало бароко демонструвало статус та театральність.
Дзеркало рококо, що було характерним для середини XVIII століття, з асиметричними формами, пастельними тонами, квітами та завитками відображало елегантність та грайливість епохи.
Неоготика ХІХ століття привнесла у дизайн дзеркал стрілчасті арки та вертикальні пропорції. У орнаментах – флерони та інші архітектурні мотиви.
Стилізовані рослини, плавні органічні лінії та асиметрія, вітражі ар нуво вражають своєю витонченістю. Єдність мистецтва та природи зачаровує, а гра світла забезпечується глянцевими матеріалами.
Стиль ар-деко відрізняється геометричним декором, лакованими поверхнями та використанням хрому й чорного дерева.
Дзеркала у стилі Людовіка XV та Людовіка XVI мають каретну форму, золочення, інкрустацію, бронзові накладки та гобелени.
Дзеркала – невідʼємна частина інтерʼєрів доби еклектики в стилях необароко і неорококо.
Основними техніками виготовлення вважаються:
сріблення, що застосовувалося до появи сучасного алюмінієвого покриття – нанесення тонкого шару срібла або олова на зворот дзеркала;
інкрустація: вставки з перламутру, металу чи каменів в раму;
різьблення;
вітраж;
гальванопластика.
Рами
Рами дзеркал несуть декоративну мову епохи. Антикварне дзеркало зазвичай має оздоблену та стилізовану раму. Матеріали рам можуть бути найрізноманітнішими:
дерево: горіх, дуб, палісандр;
бронза;
гіпс.
Прикрашали рами часто інкрустацією перламутром або камінням.
Серед технік декорування поширеними також були:
гілочкарне різьблення: бароко, рококо;
позолоту сусальним золотом, часто з патинування ;
ліпнину – гіпсову чи деревʼяну з мотивами квітів, раковин та завитків.
Рамки епохи бароко були важкими та пишними, з позолотою.
Дзеркала рококо мали асиметричну легку раму з квітами.
Строга симетрія рам неокласицизму доповнювалася колонами та лавровими вінками.
Французьке дзеркало часто має картуш у верхній частині, а італійське – витончену інкрустацію.
Скло
Старе скло часто має легкі дефекти, що є ознаками віку та автентичності. Плями, потемніння та сліди вологи – памʼять, що додає шарму дзеркалу.
Старіння дзеркала, у вигляді легких помутнінь, хвилястих відблисків, дрібних дефектів, створюють особливу атмосферу.
Дзеркало могло бути частиною будуару, салону, кабінету. Кожен простір наклав свій відбиток на його зовнішній вигляд.
Скло антикварних дзеркал зазвичай тонше за сучасні зразки. А відображення у них часто трохи приглушене, з легким жовтуватим чи сіруватим відтінком, що дуже контрастує з холодною чіткістю сучасного скла.
Антикварне дзеркало – передусім не про ідеальне відображення. Воно є більш поетизованою інтерпритацією реальності.
Дзеркало в класичному інтерʼєрі
Антикварне дзеркало в класичному інтерʼєрі – стилістичний центр простору. Воно здатне візуально розширити простір, підсилити світло.
Класичним рішенням є повісити старовинне дзеркало над каміном. У передпокої велике антикварне дзеркало з патинованою рамою задасть тон всьому інтерʼєру. Між вікнами чи над консоллю дзеркало створить симетрію і підсилить природне світло.
Найхарактернішими для дзеркал бароко, рококо і класицизму будуть овальні та прямокутні форми. Фацет – елегантна деталь, яка додає дзеркалу обʼємності та вишуканості.
Важкі штори, драпірування, гобелени здатні створити фон, що підкреслюватиме дзеркало.
Старовинне дзеркало може стати частиною галереї чи акцентом у композиції з картин та скульптур.
Французькі дзеркала
Справжніми втіленнями елегантності, вишуканості та якості є французькі дзеркала. Вони здатні перетворити ваше помешкання на розкішний простір. Це ідеальний вибір для будь-якого інтерʼєру, що додасть шарму та стилю.
У 1665 році в Тур де Вілі була заснована перша у Франції дзеркальна мануфактура. Французам вдалося перевершити навіть муранських майстрів. Дзеркальне скло вони виготовляли не видуванням, а литтям. У палаці Версаль було створено величні дзеркальні галереї. Дзеркала було розміщено вздовж стін, так вони створювали вражаючий візуальний ефект.
Завдяки технічним можливостям, які дозволяли виготовляти великі дзеркала порівняно недорого, у Франції виникла традиція застосовувати їх в дизайні інтерʼєрів невеликих приміщень для створення ілюзії великого простору. Цим прийомом користуються дизайнери і сьогодні.
Догляд за антикварними дзеркалами
Догляд за цими носіями історії та стилю вимагає особливої делікатності, знання матеріалів. Тому перед тим, як купити антикварне дзеркало ознайомтеся з наступними порадами.
Для легкого очищення використовуйте мʼяку тканину, наприклад, мікрофібру чи фланель без ворсу. Жорсткі серветки чи паперові рушники можуть лишити мікроподряпини. Під час очищення не тисніть сильно на дзеркало, особливо якщо воно має фацет чи декоративну раму з гравіюванням.
Для антикварних дзеркал підійдуть лише спеціальні спреї для дзеркал без спирту, аміаку, кислот чи абразивів, які можуть пошкодити старе напилення або викликати потьмяніння.
Догляд за рамою
Деревʼяну раму очищуйте без застосування води, адже вона може викликати тріщини або розбухання.
Ділянки з позолотою чи патиною – сухим пензликом, без хімічних засобів.
Для уникнення корозії на металевих елементах використовують мʼяку тканину та засоби без кислот.
Умови зберігання
Уникайте прямих сонячних променів, адже вони можуть знебарвити раму і пошкодити дзеркальне покриття. Надмірна вологість сприяє потемнінню амальгами.
Вішати дзеркало над радіаторами чи в місцях з перепадами температур – погана ідея. Це може спричинити деформацію рами або тріщини скла.
Реставрацію старовинного дзеркала краще довірити фахівцям. Старі амальгами можуть бути токсичними. Непрофесійне втручання може бути незворотним, що значно знизить цінність предмета та зіпсує його зовнішній вигляд.
Вінтажне дзеркало
Вінтажне дзеркало поєднує естетику минулого, проте ще не досягло статусу антикваріату, адже воно було створене лише 20-50 років тому.
Зазвичай вінтажне дзеркало відображає характерні риси епох ар-деко, модерну та постмодерну. Від антикварних зразків воно відрізняється алюмінієвим покриттям, срібне трапляється рідше.
Вінтажне дзеркало часто має лише естетичну цінність. Воно може бути унікальним дизайнерським обʼєктом, створеним у межах лімітованих серій.
Такі дзеркала ідеальні для еклектичних інтерʼєрів, що поєднують старе та сучасне. Вони доступніші за антикваріат, але при цьому мають виразну та естетичну форму.
Дзеркало в інтерʼєрі є прикрасою навіть як самостійний елемент. Але дзеркала вінтажні просто вражають уяву. Якщо ви поціновувач незвичних та унікальних деталей і хотіли б зробити свій дім неповторним, хорошою ідеєю буде купити антикварне дзеркало, воно точно додасть особливого шарму вашому простору. Антикварний декор свідчитиме про непересічний та вишуканий смак власника, який цінує не лише естетику, але й символізм форм.
