Експертиза – отримання об’єктивних даних про твір. Включає поглиблений аналіз стану безпеки. Результат спільної роботи хіміків, фізиків та мистецтвознавців.
Атрибуція – створюється спираючись на висновки експертизи, будучи подальшим доповненням та уточненням експертизи.
Наприклад, італійські меблі мають свої характерні риси автентичності, які може відрізнити атрибуція. В основному якщо це антикваріат: виріб з одного масиву, матеріали – високої якості, майстерне виконання, класичний дизайн. Вінтажні меблі – не позбавлені попередніх переваг, але тепер поєднується витонченість і геометрія, використання дешевших, найпоширеніших матеріалів, над концептом візуалу остаточно перемогла ідея комфортності
Аналіз виробу буде відбуватись у наступних кількох напрямках, залежних від основної мети, завдання. Тому до вивчення різних творі були складені суто особисті методи досліджень. Але існує також загальне розуміння аналізу, та методів можливості яких застосовуються в широкому діапазоні творів мистецтва (у тому числі меблів) причина тому – схожість цілей реставрації, однакова мета. У цьому випадку можливе застосування шаблонного оцінного судження, на користь отримання основних даних, загального уявлення про предмет, відсутність чого не дозволяє починати повноцінну роботу. Методологія дослідження зокрема передбачає такі підходи з випливаючими підпунктами:
Візуальний, оптичний (мікроскопічне дослідження) у видимій області спектра. Сюди можна зарахувати фотографічне;
Верифікація виробу через ультрафіолетове випромінювання;
Аналіз в інфрачервоному випромінюванні;
Рентгенографія;
Відбір проб.
Розглянемо тільки методи досліджень, яких потребують наприклад італійські меблі
Візуальний:
Стилістичний аналіз – вивчення предмета на рахунок належності певному стилю, особливостей конструкції, (якщо це наприклад вінтажні меблі) автентичність використаної ліпнини, інкрустації, різьблення, відповідність обіграних мотивів у творі – передбаченим даним приналежності певному періоду;
Техніко-технологічна експертиза – займається дослідженням матеріальної складової твору, наявність дорогої деревини в меблях, облицювання, відповідності технік, технологій (структури дерев’яних плит, сплачування, з’єднання в вус, клиноподібними шипами, ластівчиним хвостом,рамочно фільонкова в’язка) загальний стан збереженості, наявність наступних дефектів: перекіс, ветхість, крихкість, усадка, різні деформації, пліснява, вибоїни (садна, царапини, потертості); механічні пошкодження (горизонтальні, вертикальні тощо), наявність іржі в місцях металевих кріплень, фурнітури. Поверхневі покриття (блискучі матові), розкладання лаку, розшарування, кракелюр.
Історико-документальний – займається різними написами, знаками, таврами, авторськими гравіюваннями розташованими на творі, та документацією, що містить інформацію досліджуваного виробу.
Реставрація меблів
Реставрація меблів – не являє собою нове явище, навіть навпаки, схожі заняття простежуються в історії як тільки виробництво меблів численно зростає, тим більше коли меблі набувають художності, дорогі оздоблення, унікальна деревина, кожен власник цінного але зіпсованого твору, захоче повернути йому зворотній вигляд. Про такі випадки у різні століття, свідчать документи, особисті рахунки певної знаті. Реставрація повинна мати на меті – збереження естетики предмета меблів.
Застосовується підхід, що підлягає звороту, варто завжди думати про можливу подальшу реставрацію.
Принципи реставрації:
Не варто “поліпшувати” предмет.
Реставрація не рівнозначна переробці предмета, її мета покладається не в поліпшенні наявного виробу, а збереженні автентичного духу. Наприклад, старовинні меблі в італійському стилі залишаються при своїй легкості, витонченості. Консервуються.
Інший підхід переробки на користь додавання не властивих елементів, матеріалів старовинній меблі, носить назву – фальсифікація;
Обов’язкове збереження інформації, що знаходиться на меблі.
Дана порада допоможе зберегти історію життя меблів. Оскільки кожен номер, етикетка, напис або маркування, несуть корисну інформацію не лише в пізнавальній меті, крім того вони допомагають справедливо та об’єктивно судити про цінність, оригінальність. Буває реставраційні втручання потрібні на місці маркувань або номерних наклейок, такі випадки, вимагають їх зняття під час праці, та перенесення на іншу деталь;
Реставрація меблів може бути візуально помітною.
Не завжди техніка реставрації відтворює предмету початковий вигляд. Такий підхід доречніше називати реконструкцією. У нашому випадку, головне – зберегти гармонійність, повернення цілісного вигляду загальної маси. Дизайн італійських меблів – залишається при своїй естетиці, структура французьких меблів – при своїй. Імітація окремих шматків втрат, кольору, доцільна і навіть потрібна, проте ці втручання не мають бути зроблені з ідеєю підробки;
Радикальні втручання – заборонені.
Поняття ремонту не співвідноситься з темою цієї статті, тому принцип, “повністю розібрав – назад зібрав” називається вандалізмом, відносно твору. Фрагменти, що важко піддаються реставрації – повинні консервуватися, для можливого відновлення через час. Радикальні способи мають на увазі відчайдушний крок не тільки у бік повної переробки меблів, але й усунення елементів, що не піддаються реставраційним поновленням;
Старі переробки не завжди слід прибирати.
Досить стара реставрація може нести історичну цінність та цікаву інформацію на рівні з читабельними маркуваннями, гравіюваннями. У різні періоди важливі персони, часто доручали переробити меблі попередників, під новий стиль. Подібні події збагачують історію твору, періодично дозволяючи чітко відстежити його життєвий шлях. Крім того, зайві спроби прибрати сліди чужої роботи, становлять невеликий ризик, оскільки можуть призвести до нових пошкоджень, як наслідок погіршуючи загальний стан;
Повага до старовини виробу.
Патина – невід’ємна частина будь-яких антикварних, вінтажних меблів. Один із показників автентичності, який слід поважати. У реставрації можна повністю позбутися патини, але цього не роблять з логічних причин: річ втрачає свій старовинний вигляд, стерти сліди природного старіння на одному фрагменті – вимагає стерти патину на всіх інших, доводячи виріб до втрати своєї естетики, імпозантності, втрачається гармонійний образ. Речі зношуються нерівномірно, але в процесі отримують оригінальне нашарування, без якого, грубо кажучи, меблі Франко Альбіні – не вінтажні меблі;
Максимальне збереження оригінальних елементів.
Зрозуміло найважливішим є збереження оригінального, вцілілого. Деревина в меблях, лаки, фурнітура тощо. Задовільний стан матеріалу позбавляє потреби проводити з ним різні маніпуляції привнесення нового. Наприклад, не слід замінювати деревину, за винятком випадків коли її структура нагадує суху губку (деструкція внаслідок життєдіяльності комах). Не завжди основу слід і консервувати, надмірне захоплення консервантами – приводить нормальне дерево в засклений стан (тверде але дуже крихке).
Матеріали для реставрації:
Деревина
Доповнення відсутніх елементів деревини меблів (втрат) відбувається за допомогою реставраційних латок масивом дерева, з такими вимогами: Подібний відтінок з оригінальною деревиною меблів, гарна якість, стара, суха.
Походження дерева для латки – зазвичай вторинного використання (інші старі меблі, старі будівельні дошки). Фанеровка, походить із листів шпону, що також акуратно підбирається під колір і породу. Якщо потрібно, реставратори вдаються до тонування тонких листів. Зберігати шпон потрібно плашмя, з трохи підвищеною вологістю, як у випадку з доглядом за старовинними меблями, щоб уникнути усушки, розтріскування.
Тирса використовується як шпаклівка особливих ділянок пошкодження, найчастіше – маленьких отворів комах, не широких тріщин і розрізів. Тирса – поширена техніка в реставрації, буває різної дисперсності, але після замішування клеєм (ПВА, ПВС, осетровий клей, тощо) представляє кашеподібну суміш, вона не має текстуру деревини, тому робота нею схиляється до невеликих отворів і тріщин. Наноситься маленькими шпателями, рідкий стан заливається в отвір шприцом.
Адгезиви
Реставрація меблів не може обійтися без клеїв, вони є обов’язковим інструментом багатьох методів. У нашому розпорядженні є два види адгезивів: природні, синтетичні.
Природні клеї поділяються на: тваринні, рослинні.
Тварини клеї – одержують із колагену тканин тварин. Желатин буває кістковий та мездровий
Вони розчиняються у воді, розведених розчинах солей, утворюють міцні плівки, розігрітий желатин досить пластичний та глибоко проникає.
осетровий клей – має міцність, але до нього через жорсткість слід додавати пластифікатори. Як пластифікаторів додають певну кількість меду, або вода-спирт 1/1. Присутність меду в клеї у разі підвищеної вологості може призвести до розвитку всередині суміші – мікроорганізмів. Такі випадки вимагають додавання антисептиків.
Рослинні клеї – смоли майже повністю витиснені штучними полімерами.
Синтетичні полімери – високомолекулярні синтетичні сполуки, одержані шляхом полімеризації, поліконденсації, з можливими модифікаціями. Деякі з них, але далеко не всі мають низьку токсичність, стійкість до дій кисню. Застосовуються для консервації, склеювання певних типів деревини та не тільки.
Поліуретани – міцні, високоплавкі, так само стійкі до кисню, атмосферостійкі.
Епоксидні смоли (олігомери) – розчиняються в органічних розчинниках, кетонах, складних ефірах. Мають мінімальну усадку, не світлостійкі (темніють). Через дуже високу адгезивну здатність використовують у реставрації як клеї та основи для мастик. Мінус у тому, що олігомери – міцні до того, що нерозчинні, отже процес реставрації олігомерами незворотній. У реставрації часто користувалися і користуються популярністю досі, композиції полівінілацеталів. Вони зазвичай використовуються як спиртові розчини. Більш відомі композиції типу поливинилацеталей такі: (ПВБ) – полівінілбутераль, (ПВС) – полівініловий спирт.
