Протягом усієї історії, “великі стилі” чітко диктували свої правила та переконання, оскільки крім зовнішньостилістичних переваг базованих на класиці античних зразків, вони привносили свою філософію. На відміну від стилів прохідних періодів:
регенства
директорії
реставрації
Рококо правильніше відносити якраз до “великих стилів”, хоча б через те, що rocaille мав велику кількість своїх відмінних рис, і привніс характерний настрій, повний витонченості, легкості. Не слід припускатися помилок, називаючи його продовження бароко або його остаточною піднесеною формою, різницю розглянемо зі сторони антикварної меблі та загальної історії.
Історія стилю рококо
В мистецтві рідко бувають випадки коли стиль з’являється раптово, з нізвідки. Рококо або як його ще називають “стиль Людовіка XV” не виняток природного порядку речей, тому повільно впливає в історію людства у Франції на початку XVIII століття, маючи пролог в лиці відомих художників Жан-Антуана Ватто періоду Регентства, та італійці Жюст-Орель Мейсонье відомому натхненнику, саме в його роботах, вперше побачили світ, мотиви примхливо вигнутих коралів, рослин, мушель. Французьке регентство – м’яко вписало основні принципи рокайль предметам класичного стилю, намагаючись щосили підготувати світ мистецтва, який переходить із палаців, в більш затишні інтер’єри салонів, до порушення багатої помпезності бароко, порушення раціональності, та відкрити крім натхнення легким інтимним настроєм, пастельними кольорами, жіночністю – асиметричність, атектонічний характер, архітектурну варіаційність і моторність.
Центром лідируючим у виготовленні французьких художніх меблів був Париж, майстерні якого робили вироби для резиденції короля. В 1743 році на особливо дорогих виготовленнях меблевого цеху починають ставити тавро. Те, що було зроблено в якості захисту своєї продукції, тепер відмінна зачіпка при атрибуції європейських меблів в стилі рококо.
На аристократичну культуру всіх європейських країн французьке рококо виявило сильний вплив. Палацове оздоблення ставало варіаційнішим, хаотично багатшим. Німецьке рококо хоч і переймало основні риси французького, все одно залишалося посередніше за винятком вишуканих палаців деяких німецьких князів.
Особливості меблів та дизайну XVIII століття
Антикварні меблі рококо отримують свою характерну структуру і звичне оздоблення, найбільше через високу чуттєвість і витонченість, пануючі у життєвому укладі тодішньої аристократії. Дизайн інтер’єру рококо перетягує увагу очей від величезних барокових залів до маленьких камерних приміщень, всіляко влаштованих для комфортного життя. Архітектурне оздоблення змінюється чисто декоративним візерунком вередливої рамки. Кімнати повні дзеркал, позолоти, просторову структуру приміщень деформують буйні лейтмотиви ліпнини. Невід’ємною частиною побуту вищих кіл тепер стають затишні, ретельно обставлені житла з увагою до будь-якої дрібниці, витончені форми, меблі. Величезна кількість привезеного порцеляни заполонює куточки кімнат любителів нових форм і матеріалів. Головне завдання прикладного мистецтва в той період – дизайн інтер’єру в стилі рококо, салонів і будуарів.
Нововведення складаються не тільки у появі загального гнучкого силуету меблів, створюються абсолютно нові форми призначені головним чином для представниць прекрасної статі: жіночий письмовий столик, туалет з відкидним дзеркалом, високий секретер з відкидною дошкою та потайними відділеннями, шафа для паперів (тоньєрка), робочі столики різних форм. Обсяг виробів починає дихати круглими, кучерявими формами, комоди отримують новий термін своєї буквально здутої, випнутої структури – Bombe. Декоративне масивне різьблення по дереву припиняється, стає простіше, її витісняють прикраси меблів бронзовим гравіюванням та литтям, майстерністю таким типом дуже популярної тоді обробки могла похвалитися відома династія скульпторів і різьбярів, сімейство Каффієрі. Деякі антикварні меблі більше не облицьовуються дорогим шпоном, замість нього твори майстрів тепер покривають кольоровими лаками(білим, пастельними відтінками), меблі в стилі шинуазрі покривалися відомим “лаком Мартенів” “Vernis Martin”, особливий лак братів Маретнів, являв собою не тільки імітацію східного покриття, але й перевершував його за параметрами меншої крихкості, будучи більш пластичним. Кольори лаку варіювалися від білого, перлинно-сірого, чорного до червоних, зелених і навіть синіх.
Як вибрати європейські меблі
Однак у цей період свого апогею досягла техніка маркетрі, яка являла собою мозаїчну картину, зібрану шматочками тонкого шпону цінної екзотичної деревини, клеєної на поверхню площини меблів. Часто використовувалися наступні сюжети маркетрі: орнаментальні квіти та гірлянди, пастораль (зображення побутового сільського життя), романтичні, міфологічні, шинуазрі (китайщина). Під руками вправних художників виходило багато ескізів, у тому числі ескізи раніше згаданого Жюст-Орель Мейсоньє, меблярі надихалися вишуканими начерками “штучного грота” майстра.
Окремо підкреслює легкість і романтичність наступна декоративна техніка, що набула поширення в період Людовіка XV – мальовничий розпис меблів. Характерна для рококо пастельність повністю здійснюється в маленьких сюжетах писаних по меблі, мотиви залишаються ті ж, що і в маркетрі, а обидва декоративні оздоблення зазвичай супроводжуються прикрасою меблів згаданою бронзою, стаючи як і маркетрі однією з багатьох ознак автентичності.
Англійські антикварні меблі періоду рококо в першу чергу асоціюються з ім’ям найбільшого майстра англійської художньої меблі рококо – Томасом Чіпендейлом, в результаті чого стиль отримує його ім’я. Стилістика творів Чіппендейла зображує, як на практиці так і у своїх проектах поєднання елементів англійських, готичних меблів з французьким рококо та через сіноманію, азіатськими мотивами. Особливе місце займає велика кількість варіацій форм меблів для сидіння, в даному випадку це характерні активні вигини ніжок типу кабріоль (Cabriol-legs), з орлиними кігтями стискаючими кулю. Трохи пізніше наскрізне ажурне різьблення спинок стільців, очевидний вплив французького рокайлю, у формах спинок стільців досить часто можна вгадати силует високої стрункої вази або витонченої скрипки. Крісло мабуть отримує свою завершену трапецієподібну форму сидіння, прямі ніжки, іноді вигнуті з ненав’язливим, легким різьбленням. величезний творчий потенціал здійснюється в неймовірній безлічі розчленувань стрічкових орнаментів, С-подібних елементів, химерні трельяжі, екземпляри крилатого крісла тощо. Ліжка обвішані балдахінами, різні типи годинників – невід’ємний побут англійців, корпусні книжкові шафи, засклені фасонною пайкою у вигляді ромбоподібних сіток.
Численні антикварні меблі англії двадцятих років XIX століття виготовлялися з дорогоцінної деревини махагоні (червоне дерево) через активне ввезення даного матеріалу на території англії. Червоним деревом, що тонко облицьовують меблі, виготовляють дерев’яні частини виробів різного роду меблів. Тому, стильовий етап рококо іноді називають “періодом махагоні” в історії англії. Антикварні меблі з доведеними до ідеалу силуетами у великій кількості доходять до нас без істотних змін і не вимагають реставрації рококо Чіппендейла.
Найкрасивіші меблі Італії у рокайльному стилі були створені Вінецькінськими майстрами. Традиційна італійська інтарсія (відомий майстер інтарсії цього часу був П’єтро Піффетті), рясна різьба, показується у всій декоративній витонченості.
У XVIII столітті Італія сприяє національнішим рисам своєрідності рококо, фігурно-орнаментального декору. Пишність форм, підкреслений декоративний характер оздоблення – типові італійському рокайль.
Історія стилю рококо – також не обійшла стороною, Німеччину, основною відмінністю якої стали барвисті лаковані меблі; Австрію – з її затишним, домашнім стилем, відполірованим коричневим тоном; Голландію – простотою, чіткістю та лаконічністю форм та ліній.
Вінтажні меблі в стилі рококо, говорять про те, що люди мистецтва цінували повний почуттів напрямок і намагалися зімітувати або підіграти йому навіть через пару століть, вони більш масивні, корпусні, вінтажні меблі не так витончені, відсутні ознаки автентичності, це полегшує атрибуцію європейських меблів певного періоду.
Реставрація рококо меблів
Реставрація меблів рококо, включає всі звичайні реставраційні втручання: зміцнення, доповнення, розчищення, тонування, покриття захисним шаром.
Наприклад робота із золотим покриттям: переважна обробка рококо меблів містить у собі сусальне золото, як предмет достатку та витонченості. Реставрація позолоти – кропітка робота, яка потребує глибокого терпіння. Процес складається з наступних кількох операцій: часткове зміцнення матеріалу основи, часткове зміцнення грунту (якщо такий є) проклеювання зруйнованої позолоти або її відшарувань , заповнення втрат, покриття тонуючими, матуючими та захисними лаками.
Також застосовується легка консервація як метод догляду за антикваріатом.
Догляд за антикваріатом базується на наступних звичних правилах:
присутність стабільної вологості та температури в приміщенні (дерево – живий організм, різкий перепад температури та вологи веде до неодмінних наслідків різкого розширення та зсихання основи, за чим йдуть глибокі тріщини, різного роду інші деформації). відсутність прямих сонячних променів;
