Дебютанти-колекціонери, любителі вишуканого інтер’єру або просто зацікавлені у сфері антикваріату, напевно, задаються питаннями: а що саме являють собою антикварні меблі, чим вони відрізняються від вінтажу, куди дивитися, щоб помітити ті чи інші ознаки оригінальності? У цьому тексті ми розглянемо основні риси справжніх старовинних меблів, їхню автентичність для колекціонування або облаштування особистого інтер’єру та дамо визначення поняттю “антикварні меблі“.
Способи визначення старовинних меблів
Старовинні меблі, як і інші антикварні речі, також підлягають наступним шаблонам експертизи, які й характеризують їх цінність:
вікова
матеріальна
історична
художня
Визначення цінності меблів у першу чергу базується на візуальному вивченні використаного матеріалу: виду деревини, шпону або комбінації різних порід дерева, з яких зроблено виріб. Такий підхід аналізу відразу допомагає в дослідженні, даючи приблизне розуміння вікової категорії, приналежності до конкретних регіонів (де використання зазвичай територіально популярного матеріалу було переважним), періоду в історії, а також, що найголовніше обраний автором ресурс у своєму виробі, і присутність особливої технології (наприклад, різні види інкрустації), конфігурація важких різьблених елементів показує автентичність, вважаючись одним із багатьох критеріїв оцінки їх вартості.
Переважні породи деревини в старовинних меблях за хронологією
З XVII століття до його середини частіше використовували різні види дуба та місцеві породи. З кінця XVII до середини XVIII століття антикварні меблі виготовлялися з горіха та локально поширених місцевих порід. З середини XVIII по середину XIX століття майстри надавали перевагу махагоні, ще популярними були екзотичні породи деревини. З середини XIX по кінець XX століття – червоні види деревини та інші породи. Звичайно, приклад цієї хронології є досить плаваючим, оскільки він охоплює лише те, чому більшість надавала свою перевагу, але це не означає, що в ці періоди не використовувалися інші матеріали. Тому зрозуміло, що матеріали меблів можуть багато сказати, якщо робити висновки, синхронізуючи їх з іншими видами наочної експертизи.
До візуального спостереження також відноситься вивчення художньої стилістики. Оскільки антикварні меблі представляють собою повноцінний витвір мистецтва, приналежність до конкретних стилів і авторів надає таким предметам художню цінність. Завдяки певним особливостям стилю стає легше датувати предмет, паралельно отримуючи уявлення про його цінність і вік, розширити чи, навпаки, звузити можливе поєднання з виробами інших стилів і вписати в різну структуру дизайну інтер’єру.
Різьблення рослинного орнаменту, волюти, листя аканта
Необхідно звертати увагу на, здавалося б, неважливі, незвичайні відмінності чи характеристики, наприклад, стилі скління в антикварних книжкових шафах, буфетах, оскільки стиль може суттєво допомогти датувати виріб, адже історія виробництва меблів тісно пов’язана і буквально залежна від освоєння людством у різні періоди нових технологій та маніпуляцій з матеріалом, у тому числі й склом. Перші засклені дверцята, які зазвичай мали квадратні форми (через простоту цієї геометричної фігури), щільно засідали, міцно тримаючись у своїх осередках. Прикладом цього можуть слугувати меблі періоду 1690-1730 рр. А ось коли якість скла достатньо підвищилася (наприклад, у другій половині XVIII ст.), воно, у свою чергу, легше стало піддаватися різним обробкам, тому панелі набули нових форм, більш складних і вишуканих, а значні за розмірами осередки поступово замінювались дерев’яними, металевими обідками “астрагалами” (іноді використовували скляні обідки) з такими ж видовженими, колись витягнутими формами, ще у формі бевелів. Маленькі панелі були дуже поширені протягом усього XVIII століття, а дверцята з однією великою панеллю почали повсюдно виготовляти лише у XIX столітті.
Обов’язково дослідіть меблеву фурнітуру антикваріату, зазвичай вона є металевою (латунь, мідь, бронза та інше), але можуть бути також використані фарфор, дерево. Цікавий факт: навіть вид ручки може нам сказати, до яких регіонів можна переважно віднести виріб. Наприклад, в англійських, американських меблях 1700-1800 років дуже поширеним є образ “Bail Pulls”, а ось за стилістикою, в якій виготовлено ручку типу “Бейл”, можна визначити, чи це середина, чи кінець XVIII століття. Частіше звертайте увагу на внутрішній бік ящика від ручки. Якщо помітно присутні сліди заміни, ймовірно, що зовнішня сторона була переоблицьована. Такі заміни були досить поширеним явищем у період Вікторіанської епохи: слідуючи моді, латунні ручки замінювалися круглими дерев’яними, а потім повертали латунні ручки, бажаючи видати відносно нові за старовинні меблі.
Важливою ознакою антикварних меблів – є важкі механізми конструкцій, незвичні для сьогодення техніки виконання цих механізмів, що свідчить про автентичність меблів. Вони зазвичай можуть здаватися хитромудрими і складними, але складність обумовлює їх довговічність при належному збереженні. За приклад візьмемо відомий голландський гральний стіл; тип таких столів насправді був дуже популярним і не є надбанням виключно рук майстрів меблевих справ Голландії. Коротко кажучи, розкладні механізми також залежать від якості виготовлення та свого віку. В більшості перші столи таких типів мали одну ніжку, яка висувалася за рахунок простого механізму петель та стрижня. Вже більш коштовним (в грошовому плані), з досить важкою конструкцією, був механізм концертини; він був зручнішим у своєму використанні і мав ще кілька переваг технічного характеру. XIX століття знову принесло невелике цікаве нововведення щодо механіки грального столу: тепер кришка столу могла крутитися на стрижні та відкидатися.
Переходячи до теми ознак оригінальності, необхідно торкнутися штампів і знаків відомих гільдій, майстерень теслярів, що спеціалізувалися на виготовленні меблів. Наприклад, назва гільдії “Jurande des menuisiers ebeniste”, яка мала клеймо “JME”, виготовлені меблі в цій майстерні з наявністю їхнього знаку гарантували високий рівень виконання та забезпечували відмінну якість своїх виробів. Визначення знаків, що належать відомим майстерням, можуть бути досить вагомим аргументом для підтвердження оригінальності твору, будучи гарним приводом для вищої цінності антикваріату, а за деякими гравіюваннями можна так само спробувати датувати предмет.
Наявність патини, невеликі потертості, присутні незначні дефекти – також важливі ознаки оригінальності, і не потрібно упускати ці деталі при дослідженні, оскільки антикваріат це старовинні меблі, а меблі (навіть якщо й старовинні) є предметом побуту, який був тісно пов’язаний з повсякденною роботою звичайних людей і не завжди мали ціль виключно декоративну. Оригінальність можна підтвердити, звернувши увагу на те, чи дотримана технологія виготовлення у роботі з матеріалом. Слід пам’ятати, що в більшості випадків робота була ручною, а значить, будуть присутні невеликі нерівності в обробці певних елементів. Найчастіше слід звертати увагу на внутрішню обробку, де є можливість доторкнутися до голої деревини і відчути пальцями рук легку шорсткість з її фактурою, на відміну від ідеально гладкої поверхні.
Оцінка стану, консервація, реставрація меблів
Оцінка стану є також невід’ємною частиною експертизи меблів, оскільки ознакою антикваріату є те, що йому мінімум 50 років і більше. Старовинні речі, особливо побутового характеру, досить важко знайти в ідеальному стані, і, навпаки, зустрівши занадто добре збережений антикваріат, виникне ще більше питань. Але якщо добра збереженість викликає лише недовіру і потребує ретельної експертизи, то наявність досить серйозних механічних пошкоджень, природних дефектів матеріалу меблів разом з великою кількістю втрат може дуже серйозно знецінити антикварний предмет. Саме через це в різні часи люди вдавалися до наївної, інакше кажучи, непрофесійної, часто важко зворотної реставрації. Тому, крім наявності пошкоджень, втрат, варто також вдивлятися, чи не присутні на предметі сліди пізніх реставраційних втручань: доповнення втрат невідповідним матеріалом, використання адгезивів з сумнівними характеристиками чи непрофесійне тонування.
Підходячи до теми реставрації, слід пам’ятати, що старовинні меблі, як витвір мистецтва, що несе культурну цінність, на відміну від сьогоднішніх предметів зручності, декору інтер’єру та побуту, вимагають дотримання певних норм догляду:
убезпечення від прямого попадання сонячного УФ-випромінювання;
збереження від впливу теплового випромінювання;
збереження постійної температури;
підтримання стабільного рівня вологості в приміщенні;
прибирання нашарувань пилового забруднення;
обробка спеціальними засобами для меблів.
Всі вище перераховані заходи – свого роду обов’язкова консервація, яка допомагає зберегти, локально відновити стан та автентичність меблів під час довготривалого знаходження в одному приміщенні, місцях продажу антикваріату, різних антикварних лавках, салонах або на аукціонах.
Через те, що більша частина антикваріату дістанеться людям, які займаються колекціонуванням, можливо простим поціновувачам витонченого смаку в дизайні свого інтер’єру, реставрація являтиме собою приватний тип, де завдання наступних реставраційних втручань визначає приватна особа, виходячи з порад професійної експертизи стану та своїх особистих поглядів, смаків, потреб.
А оскільки крім основного ресурсу – дерева, в меблях присутні також декоративні елементи і фурнітура, що цілком могли виготовлятися з інших матеріалів, як декоративна техніка інтарсії, де фламандські майстри декорували меблі перламутром, камінням різних кольорів, мармуром. Відомий Андре-Шарль Буль, наприклад, врізав у товщину деревини, латунь, олово, слонову кістку з панцирем черепахи то реставраторам треба розумітися на всіх цих матеріалах, більшість може бути досить капризними по відношенню до розчинників або клеїв, інших механічних маніпуляцій.
Процеси реставрації дерев’яних предметів мають кілька напрямків: очищення поверхні, глибоке просочення порожнин консервантами, обробка антисептиками, декоративна та захисна обробка. Збагачення структури основи, під час консервації здійснюється з метою підвищення міцності, заповнення порожнин у разі їх дуже глибокого місцезнаходження.
