Натюрморт: історія, символіка і значення в європейському мистецтві
Що таке натюрморт, де й коли він з’явився, чому до нього звертаються численні художники, зокрема й багато наших сучасників? Щоб відповісти на ці ключові запитання, насамперед слід звернутися до історії натюрморту — до витоків його становлення як самостійного жанру. Натюрмортні мотиви як частина композиції, декоративні й символічні зображення предметів зустрічаються вже в мистецтві Стародавнього Сходу, античності та Середньовіччя.
Півень з гранатами та інжиром. Античний фресковий розпис з Помпеїв.
До середини XVI століття натюрморт розглядався як частина історичної або жанрової сцени. Однак як самостійний жанр він сформувався лише наприкінці XVI — на початку XVII століття, що було зумовлено кількома чинниками. Насамперед, це пов’язано з розвитком суспільства, зростанням приватного колекціонування та секуляризацією культури, коли інтерес до релігійної тематики поступово зміщувався до зображення повсякденного життя та природи.
Гуго ван дер Гоес, вівтар Портінарі (1475-76). Приклад релігійного живопису з елементом натюрморту
На ранньому етапі розвитку натюрморту переважають композиції, об’єднані терміном vanitas (укр. марнота/марнославство). У таких творах художники використовують типовий набір предметів, знайомих з повсякдення: згаслі свічки, предмети розкоші, гроші, безладно розкидані по столу. Часто зображують і череп. Надаючи цим речам додаткового символічного сенсу, митці прагнули нагадати про швидкоплинність життя й неминучість смерті (саме тому було поширене зображення фруктів, що гниють, зів’ялих квітів та пісочних годинників, адже все це є прикладами memento mori — нагадування про смерть). Таким чином, vanitas можна порівняти з християнськими притчами, у яких за зовнішньо привабливою формою ховається повчання чи філософське розмірковування.
Пітер Клас, «Натюрморт», близько 1630 року. Музей Мауріцхейс, Гаага.
Поруч із vanitas у першій чверті XVII століття в голландському живописі виникає особливий тип натюрморту — так званий «сніданок». На нейтральному тлі художники зображають накритий стіл з різноманітними наїдками — хлібом, рибою, овочами, фруктами, вином. Предмети розміщуються так, щоб створити враження природного безладу, ніби людина щойно залишила цю сцену. Велика увага приділяється матеріальним властивостям предметів: крихкості й прозорості скла, холодному блиску металу, рум’яній скоринці хліба — усе передається з максимальною точністю.
«Натюрморт з устрицями». Приписується Яну Янсзу де Хему (1650-1695).
У другій половині XVII століття скромні «сніданки» поступаються місцем ефектним і яскравим «десертам». На мармуровому столі, недбало застеленому барвистим килимом, розміщуються фаянсові тарелі з фруктами, кришталеві келихи, коштовні кубки. Композиції стають складнішими, з’являється багатше світлотіньове моделювання: одні предмети освітлено яскраво, інші ховаються в півтіні, створюючи контрасти. У цей час, у середині XVII століття, все розмаїття натюрмортного живопису — «сніданки», «десерти», vanitas — об’єднується під загальним терміном still life («нерухоме життя»). Наприкінці XVII — на початку XVIII століть цей термін стає загальновживаним.
«Натюрморт з фруктами та омаром». Приписується Яну Янсзу де Хему (1650-1695).
Цікавим був розвиток натюрморту у Фландрії. На відміну від голландців, що зосереджуються на скромному повсякденні, фламандські майстри створюють картини, які прославляють земне буття, багатство, щедрість природи. Камерні формати змінюються грандіозними полотнами, стримана сіро-коричнева гама — яскравими барвами. Основним місцем дії стають кухні й крамниці, де на великих дубових столах зображено безліч дарів природи. Іноді серед цього багатства з’являється постать людини або тварини, наприклад, кішки, що стежить за птахами.
«Натюрморт з фруктами, папугою, кроликом та котом», Давид де Конінк (1644-1701 рр.)
У XVIII столітті інтерес до натюрморту згасає. Неокласицизм сприймає його здебільшого як допоміжний жанр — засіб вправляння художника в точності та спостережливості. Через це натюрморт рідко зустрічається в «чистому вигляді» — частіше як елемент побутової сцени. Така взаємодія жанрів яскраво простежується у творчості Жана-Батиста Сімеона Шардена. Його натюрморти складаються з простих домашніх речей, переважно кухонного вжитку. Ці образи повсякденного світу — буденні, інтимні, людяні, сповнені затишку й тепла домашнього вогнища.
«Молитва перед обідом», Жан-Батист Сімеон Шарден, (близько 1740 року). Лувр, Париж
Розташування предметів у нього природне, але водночас логічне й урівноважене. Завдяки грі світла й тіней речі ніби з’єднуються між собою й з оточенням у єдине художнє ціле. Написані дрібними мазками — щільними або прозорими — вони здаються зануреними в повітряно-світлове середовище. На відміну від драматичних натюрмортів голландських майстрів XVII століття, у Шардена немає сюжету чи моральної притчі — лише звичайна краса буденного. Його речі не «розмовляють» між собою, не повчають і не попереджають. Вони просто є — так, як їх розташував художник, підкоряючись законам класичної композиції. Шарден звільняє предмети від філософських і релігійних підтекстів, дозволяючи їм бути самими собою. Саме в цей період, коли жанр втрачає свою глибоку символіку, у науковий обіг входить знайоме нам французьке словосполучення nature morte — «мертва натура».
«Атрибути мистецтв і нагороди, що їм даруються», Жан-Батист Сімеон Шарден, (1766 рік)
Після стислого історичного огляду зародження і розвитку натюрморту як жанру живопису, варто звернути увагу на найвидатніших митців XVI–XIX століть, які залишили по собі вражаючи художню спадщину. Одним із перших варто згадати Мікеланджело Мерізі да Караваджо (1571-1610), відомого своєю пристрастю до натуралізму й драматичного світлотіньового моделювання. Хоча його ім’я асоціюється насамперед із релігійними й міфологічними сюжетами, художник створив і кілька натюрмортів. У «Натюрморті з фруктами на кам’яному виступі» ми не бачимо звичного контрастного освітлення: тут усе залите м’яким рівним світлом, а фрукти й овочі промовляють мовою родючості й життя, можливо, навіть еротики. Перекази свідчать, що Караваджо спеціально пробивав отвори в стелі власного дому, щоб досягти потрібного освітлення сцени.
«Натюрморт із фруктами на кам’яному виступі», Караваржо, (1603 рік)
У той час як Караваджо надавав натюрморту емоційного й тілесного виміру, у Північних Нідерландах Амброзіус Босгарт Старший (1573-1621) заклав основи науково точного підходу до зображення природи. Його квіткові композиції, створені на основі ботанічних замальовок, дивують деталізацією та спокоєм. Кожна квітка чи комаха в його роботах наче перенесена з гербарію: рожеві гвоздики, білі троянди, жовті тюльпани й метелики створюють поетичний, але й символічний образ скороминущості життя.
«Квітковий натюрморт», Амброзіус Босгарт Старший (1573-1621)
Із надзвичайною увагою до побутових предметів працювала художниця Клара Петерс (1594-1657) — одна з небагатьох жінок-художниць свого часу. У її роботах, зокрема в «Натюрморті з рибою і котом», панує тиша й зосередженість. На темному тлі виблискують металеві посудини, срібні монети та свіжі рибини, які вловлюють останні промені світла. Кіт, що крадькома тримає здобич, додає сцені емоційного напруження.
«Натюрморт з рибою та котом», лара Петерс (близько 1620 року)
Герард Доу (1613-1675), один із найвидатніших представників голландського живопису XVII століття, стояв біля витоків лейденської школи фійнішільдерів — напрямку, що вирізнявся винятковою увагою до деталей і гладкою, майже ювелірною технікою письма. У своїх роботах Доу поєднував жанрові сцени та натюрморти з віртуозною грою світла і тіні, зокрема в нічних сценах при свічках.
«Натюрморт з черепом», Герріт Доу (близько 1650 року)
Тонкий символізм та досконалий реалізм Доу перегукуються з творчістю Віллема ван Елста (1627-1683), молодшого митця, який певний час жив і працював в Італії, зокрема у Флоренції, де його натюрморти здобули визнання при дворі Медічі. Повернувшись до Нідерландів, він зосередився на створенні натюрмортів з дичиною. До теми краси життя і її минаючості звертався і Адріан ван дер Спелт (1630-1673), хоча його підхід був зовсім інший. Він творив живі, пишні квіткові композиції, зокрема гірлянди з десятків видів квітів. У співпраці з Франсом ван Мієрісом ван дер Спелт створює ефект «обману зору», де мальована завіса частково приховує букет. Цей трюк нагадує античну легенду про Паррасія з Ефеса і водночас демонструє новий рівень візуальної ілюзії, якої досягли нідерландські майстри.
«Тромплей. Квітковий натюрморт з завісою», Адріан ван дер Спелт та Франс ван Міріс (1658 рік)
Зі зростанням емоційної напруги в європейському мистецтві XVIII–XIX століття ми приходимо до Франсіско Гойї (1746-1828). Його натюрморти сповнені темряви й болю — не лише фізичного, а й екзистенційного. У «Натюрморті із золотим лящем» риби ніби зависли між життям і смертю. Ця сцена є не просто застиглим моментом, а роздумом про трагізм людського існування.
«Натюрморт із золотим лящем», Франсіско де Гойя (близько 1808-1812 років)
Анрі Фантен-Латур (1836–1904) – видатний майстер натюрморта, друг Едуарда Мане, хоч і жив у добу імпресіонізму, залишився вірним реалістичній школі. Він поєднує спадщину Курбе з тонким відчуттям форми та поезії. Фантен-Латур вважав, що мистецтво має зображувати світ таким, яким він є, без прикрас. У своїх натюрмортах він прагнув до ідеальної рівноваги форм і кольору, створюючи композиції, де геометричні фігури та органічні лінії поєднуються в гармонії. Картини з квітами, фруктами чи побутовими предметами були не лише проявом його мистецького бачення, а й основним джерелом доходу.
«Весняні квіти з чашкою та блюдцем», Анрі Фантен-Латур (1865 рік)
Зрештою, ми приходимо до Поля Сезанна (1839-1906) — художника, який переосмислив натюрморт у ключі модернізму. Його об’єкти — нестабільні, рухомі, спотворені перспективою. Сезанн наче знову запитує: що таке натюрморт? Його композиції — це роздуми про сприйняття, форму, структуру світу. Так, через багатовікову подорож, натюрморт із простої сцени перетворився на філософське висловлювання.
«Натюрморт з яблуками та апельсинами», Поль Сезан (близько 1895–1900 років)
Від фламандських і нідерландських майстрів XVII століття, що заклали основи жанру натюрморту, до сучасних інтерпретацій, цей жанр пройшов захопливий шлях еволюції. Починаючи як мистецький засіб, насичений релігійною символікою та філософськими алюзіями, зокрема в жанрах Vanitas і «memento mori», він відбивав тривожні роздуми про швидкоплинність життя та неминучість смерті. Згодом натюрморт розгалужувався на численні піджанри, включаючи зображення їжі, фруктів і предметів повсякденного вжитку, відкриваючи нові теми для художнього осмислення. У XX столітті митці дедалі активніше відходили від традиційної символіки, фокусуючись на буденному, експериментуючи з формою і змістом. Сьогодні натюрморт — це не лише вікно в історію мистецтва, а й чудова нагода відточити художні навички художника та по-новому побачити знайомі речі навколо себе. Ба більше, живописний натюрморт може стати витонченою прикрасою оселі для поціновувачів антикваріату, додаючи інтер’єру глибини, характеру й настрою.
