Італійський Ренесанс

Ренесáнс, чи Відродження (фр. Renaissance, італ. Rinascimento від лат. renasci «народжуватися знову, відроджуватися») — епоха в історії культури Європи, яка прийшла на зміну середнім вікам («темним вікам»). Припадає  — в Італії — на початок XIV століття (повсюдно в Європі — з XV—XVI століть) — останню чверть XVI століття і в деяких випадках — перші десятиліття XVII століття. Найвиразніша риса епохи Відродження — світський характер культури, її гуманізм і антропоцентризм (тобто інтерес, передовсім, до людини та її діяльності). 

Небувалого раніше розмаху набуває зацікавлення античною культурою, відбувається її «відродження» — звідси і поява терміну. Античність була для людей епохи Відродження джерелом і зразком для їхньої творчості. Відродження звернулося до людини як вищої першооснови буття, яка володіла духовною і фізичною красою.

В історичній літературі розрізняють раннє, зріле (високе) та пізнє Відродження. Гуманістична концепція особистості  вплинула на художню культуру. Художники Відродження намагалися показати дійсність такою, якою вона була насправді. Реалізм епохи Відродження відкрив внутрішній світ людини й утвердив його велич і красу. Художнім героєм стала титанічна особа, вільна та гармонійна. У мистецтві з’явилися нові теми, жанри, зображувально-виражальні засоби. Були відкриті станковий живопис, гравюра, розроблені закони перспективи, композиції, світлотіні і колориту, склалися нові жанри: портрет, пейзаж, натюрморт. Особливого розвитку за епохи Відродження зазнали такі види мистецтва, як живопис, скульптура, архітектура, література, музика і театр.

Як наслідок цього, у мистецтві виникає новий стиль – Ренесанс (Відродження). Йому властиве прагнення до врівноважених, гармонійних пропорцій у строго лінійних композиціях. Міра гармонійності форм була втілена у правилі «золотого перерізу» чи «золотої пропорції» (число Ф=1,618, тобто це  пропорційний поділ відрізка на дві нерівних частини, за якого менша частина буде так відноситися до більшої, як більша до всього відрізка). Так Парфенон в Афінах (одне з семи чудес давнього світу), як стверджують, був збудований з використанням золотих пропорцій. Вважають, що розмірні співвідношення висоти, ширини, колон, відстаней між стовпами, і навіть розмір портика близькі до золотого перерізу.  

Назва «Ренесанс» (Відродження) засвідчує, що творці цього стилю пов’язували свої прагнення з переходом від похмурої та обмеженої ідеології й естетики Середньовіччя («темні віки») до світлого, радісного, життєстверджуючого сприймання світу античності. У творіннях ренесансної культури аскетизм і містика Середньовіччя витісняються відчуттями радості життя, задоволеністю земним буттям. Форми античного греко-римського світу спочатку з’являються в оформленні житла і архітектурі італійських міст. Відомі архітектори і нікому не відомі майстри створюють багаті, виблискуючі багатством інтер’єри у палацах Флоренції, Венеції та інших італійських міст. Мистецтво Відродження, поширюючись з Італії в інші країни Європи, під впливом місцевих факторів скрізь набуває своєрідних форм. Складаються виразно різні італійський, французький, нідерландський, німецький, англійський та іспанський різновиди ренесансного стилю.

Саме в цю епоху мистецтво відокремилося від ремесла. Великі успіхи були в обробці металів, з яких виготовляли витончені замки, астрономічні інструменти, баштові годинники, фігурки, що рухаються. Венеція випередила всіх щодо виробництва різноманітних скляних речей. Відомою була італійська майоліка (посуд, панно, скульптура, підсвічники, канделябри, ящики).

У Фландрії розквітло виробництво килимів. У цей період у якості шпалер стали використовувати тиснену шкіру. Тоді ж  у Франції та Італії поширюються майстерні для вишивання гладдю. З’являються гобелени – за ім’ям відомих красильників тканин XVст.

Внутрішнє облаштування житла теж змінювалася. Наприклад, стелі других і третіх поверхів будинків підшивалися деревом. У Венеції стелі були дерев’яними, прикрашеними різьбленням і розписом. Підлога в будинках заможних громадян  викладалася  кам’яною чи керамічною плиткою, а будинках знаті – дерев’яним паркетом, фаянсовими плитками та мармуровою мозаїкою. Стіни періоду Раннього Відродження були типово вибіленими та обшитими дерев’яними панелями. Для пізнього Відродження властиві стінні розписи, оздоблення штучним мармуром і ліпниною, яка покривала всю площину стін, стелі чи склепіння. Просте дощате покриття стін змінилося на складне дерев’яне покриття з профільованими деталями, колонами, пілястрами і різними фільонками.

Ренесансні меблі переважають середньовічні не тільки кількістю і різноманіттям, але й більшою індивідуальністю вирішення окремих предметів. Помітним стає і художнє чуття замовників, яке весь час зростає. Дорогі меблі з багатим оздобленням стає свого роду візитною карткою і символом соціального статусу їх власників.

Меблі епохи Ренесансу характеризують чітка форма, ясна побудова і підвищене використання архітектурних елементів. Корпусні меблі постають як архітектурна споруда, як мініатюрний палаццо, з колонками, пілястрами, карнизами і фронтонами. Такі меблі, складені з архітектурних елементів, у яких кожна частина є самостійною, незалежною формою, називають архітектонічними. Використовуються багато декоративних мотивів, зокрема, різних форм колони, пілястри, лист аканта, мотив канделябра, герми, купідони, арабески, плетінки, картуші, фестони, гірлянди, лев’ячі голови, грифони, фігури напівлюдей-напівтварин та ін.

Колірна гамма ренесансних меблів відзначається стриманістю, природним кольором. Техніка інкрустації була доволі простою і застосовувалася головним чином для прикрашення церковних меблів. Зображення були майже монохромними, без відтінків. Найпоширеніші декоративні мотиви – стебло, що в’ється, вид міста, натюрморт.

Меблі стали більш різноманітними за типами. Розстановка меблів була переважно вздовж стін. У центрі ставився тільки стіл. Ліжко ставили перпендикулярно до стіни чи в ніші. У меблях чітко виявлявся вплив античності. Велика увага надавалася профілюванню меблів, відродився класичний акант, також використовувався рослинний орнамент або зображення тварин.

Стиль меблів високого Відродження в Італії XVI ст. характеризувався значними якісними змінами. Умеблювання кімнат стало багатшим і це приводило до більш значного використання в меблях декоративних прикрас. Отримали поширення деталі у вигляді лев’ячих лап, масок, фігур людини і тварин, а також інших античних атрибутів. У прикрашенні меблів стали все частіше з’являтися релігійні сюжети. Орнаментування меблів стало більш розкішним. 

Меблі Ренесансу виготовлялися майже винятково з горіхового дерева, яке оброблялося протравою і воском чи протиралося олією, завдяки чому набувало темно-коричневого тону. Горіх – пластичний матеріал, який дозволяв досягнути різних мистецьких ефектів. Рідше меблі робили з каштана, чорного дерева, ясеня. Колір меблів був стриманим, чим досягалося, наприклад, підкреслення текстури деревини.

Винайдення фанери дозволило робити більш вишукані меблі. Елементи набору лівої і правої сторони одного предмета меблів могли бути контрастними: візерунок випилювали з двох різних за кольором шматків фанери і наклеювали на основу. У вжиток увійшло пофарбоване дерево і тонування за допомогою розжареного піску. Меблі з дерева покривали пишним рельєфним різьбленням, так що деколи в цьому навіть втрачалася форма. Іншим способом прикрашення було складання орнаментів і картин з дорогих шматочків кольорового дерева. Третім способом була інкрустація з металу, слонової кістки, кольорового скла.

Які ж меблі були в італійському ренесансному житлі ? Кількісно їх було все ще небагато і розміщувалися вони вздовж стін просторих приміщень. Значну роль, як і раніше, продовжує відігравати сундук-кассоне, який за важливістю посідає друге місце після ліжка. Кассоне (cassone) – це і сундук для зберігання чи перевезення речей, і лава, і традиційна приналежність весільного приданого нареченої. Сундуки багато прикрашалися різьбленням, інкрустацією, розписом. На середину XV ст. з’являється зменшений різновид кассоне – касета(cassetta).

Із сундука-кассоне розвинувся предок дивану – каса-панка (cassapanka), скриня-лава зі спинкою і підлокітниками. Каса-панка призначалася для почесних гостей. Новими типами меблів були шафа для посуду (credenzone) і секретер. 

Ліжка були високими, з приступкою і балдахіном чи занавісками, що зашторювалися, з високо піднятим підголів’ям.

Найчастіше зустрічаються два типи столів: один – прямокутної форми з товстою столішницею, яка тримається на масивній основі, у пластиці яких відчувається вплив давньоримських мармурових столів. Сюди ж відносяться і чотирьохопорні болонські столи. Другий тип – центральний, чи одноопорний, зі столішницями круглої або шести чи восьмикутної форми.

Меблі для сидіння теж мають нові рішення. Один із типів – простої конструкції, але вражаючого різьблення стілець. Другий тип – простий стілець на чотирьох ніжках, який мав подальший розвиток у вигляді крісла з сидінням і спинкою, обтягнутою шкірою. З появою цього крісла знову відроджуються м’які меблі.

Освітлення жител мало теж свій розвиток. В епоху Відродження з’являються скляні абажури. Всі освітлювальні прилади – люстри, лампи, канделябри з мармуру і металу – мали античні форми. Їх прикрашали листяним орнаментом, фігурками людей і тварин.

Металічний канделябр XVI ст. складався з двох симетричних, рівновеликих широких чаш, з’єднаних стояком з двома напливами і прикрашених радіальними опуклостями. Тоді ж з’явилися підсвічники на дуже широкій, з вигнутою дугою, чашоподібній основі, покритій широкою чашею –  глибокою вазоподібною посудиною з вивернутими краями. Вся поверхня канделябра покривалася сріблом. Підсвічники прикрашувалися фігурками сатирів, сирен і каріатид.

З’явилися також фаянсові підсвічники різних кольорів, а також французька назва «люстра», яка вживалася для означення кришталевих світильників. Ліхтарі XVI ст. обвішувалися китицями квітів, плодів та листя. Вони освітлювали коридори, східці і зали.

Такими є основні риси нового ренесансного стилю, який зародився в Італії і поширився всією Європою, збагачуючись новими відтінками майстрів інших країн.