Коротко про мистецькі стилі

Стиль – сукупність найтиповіших ознак, засобів виразності, творчих прийомів, що склалися у процесі творчої діяльності митця чи певного народу в певний історичний період. Стиль епохи – певний етап в історії культури, що відрізняється цілісною художньою системою, яка охоплює різні види мистецтва. Поняття «стиль» часто використовується в нашому повсякденному житті, як-от: стиль роботи, стиль одягу, стиль гри тощо. Про стиль говорять у літературознавстві, лінгвістиці, мистецтвознавстві, естетиці, культурології.

Єгипетський стиль йде від часів Давнього Єгипту – однієї із найрозвиненіших цивілізацій давнього часу. Звичайно ж, сьогодні цей стиль означає перш за все запозичення окремих мотивів мистецтва давнини, а не якесь пряме копіювання. Для цього стилю є характерним геометричний малюнок – смуги, меандри (звивистий орнамент), візерункові лінії, розміщені в правильних квадратах. В інтер’єрі це створює особливий простір з чітким поділом на рівні секції. Наприклад, меблі мають прямокутну форму в чорних чи темно-червоних кольорах. Текстиль в дизайні є здебільшого червоного чи тілесного кольорів. Доповненням до інтер’єру є скульптури тварин і статуетки єгипетських богів.

Античний стиль об’єднує епоху давньої Греції і давнього Риму. В цих культурах було багато чого спільного, проте є суттєві відмінності. Грецькі елементи стилю більш наближені до природи і простоти, а римський стиль відзначається більшим підкресленням розкоші і багатства. Але загалом велич цього стилю не пов’язана з надлишком розкоші. Незважаючи на використання золота, слонової кістки чи інших дорогих матеріалів, йому властиве почуття міри. Наприклад, у меблях цього стилю помітними є, з одного боку, розкіш і багатство, а з іншого – простота і практичність у використанні. Меблі виготовляються з цінних порід дерев. Обов’язковою є інкрустація золотавими елементами.

Візантійський стиль має в своїй основі традиції великої античної культури і сформувався під потужним впливом християнства (державна релігія імперії з 330 р. н.е.). Саме християнство вплинуло на становлення і розквіт всіх видів мистецтва. Наприклад,  церква не схвалювала використання статуй для релігійних цілей, вважаючи це ідолопоклонством,  і постановою Нікейського собору 787 р. вони були рішуче заборонені. Тому скульптори демонстрували свою майстерність, декоруючи саркофаги, творячи орнаментальні рельєфи, невеликі диптихи, палітурки для книг, посуд. Характерними рисами візантійського стилю є урочистість, зовнішня пишність і внутрішня шляхетність, а також сувора відповідність системі певних норм і правил, установлених церквою. Наприклад, в архітектурі візантійський храм істотно відрізняється від античного класичного храму. Якщо під час будівництва античного храму головна увага приділялася його  зовнішньому вигляду (екстер’єру), то у християнському храмі на першому плані була організація внутрішнього простору (інтер’єру), хоча і зовнішній вигляд не втрачав свого значення.  Характерними ознаками цього стилю в архітектурі є витончена декоративність, прагнення до пишної видовищності і глибока релігійність, особлива форма куполів-маківок, кам’яні та мозаїчні узори, багатий декор у інтер’єрі (надзвичайна виразність ліній, золота, срібла і мармуру).

Романський стиль – це стиль матеріально-художньої культури, який склався в X — XII ст. в країнах Західної Європи, зокрема в Італії, Німеччині, Франції, Англії, Іспанії та на території інших країн. Романська архітектура характерна будівлями суворого оборонного призначення: укріплені замки феодалів, собори і церкви, монастирі з товстими мурованими стінами. Для романської композиції характерні простір, позбавлений глибини, різномасштабні фігури, яскраві кольори, а для  монументальної пластики – гігантські рельєфні композиції над порталами храмів. Фігури в таких композиціях мали різні масштаби: найбільша — фігура Христа, трохи менші — ангелів і апостолів, найменші — простих смертних. Монументальна скульптура і настінний живопис розвивалися разом з архітектурою та підпорядковувалися інтересам церкви (символічний характер зображень). Сюжети з Євангелій та Біблії займали головне місце в скульптурі й живописі. Книжкова мініатюра відзначалася високим рівнем виконання й декоративністю; особливу роль тут відігравали орнаменти та стилізовані зображення фантастичних істот і птахів. Для романського стилю в живописі властиві строго симетричні композиції, чіткий контурний рисунок, площинність зображень, порушення пропорційності фігур, неприродність поз, яскраві кольори та виразність зображень.

Готичний стиль (готика – від назви германського племені готів ) – це період в розвитку середньовічного мистецтва, що охоплює майже всі види матеріальної культури і що розвивається на території Західної, Центральної і частково Східної Європи з XII по XV століття.  Особливості стилю: 1) арки із загостреним верхом, вузькі та високі башти і колони, пишний фасад з різьбленими деталями; 2) вімперги – загострені шпилі над порталами і віконними отворами будівель; 3) тімпани – напівкруглі або трикутні ніші над входом, внутрішнє поле фронтону. Вони найчастіше оформлялися скульптурним, живописним або мозаїчним зображенням; 4) архівольти – обрамлення арочного отвору, що виділяє дугу арки з плоскості стіни. Слугували елементом декорування фасадів і інтер’єрів; 5) багатоколірні вітражні стрілчасті вікна. Всі елементи стилю підкреслюють вертикаль.

Ренесанс (фр. – Відродження)-  стиль, що збагатив мистецтво духом свободи й вірою в людські можливості. Саме в цей час склалося уявлення про гармонію, що панує в природі, і про людину як вінець її творіння. Саме віра в необмежені можливості людини, безмежний дух пізнання спричинили докорінні зміни і у світосприйнятті людей, і в художній творчості. На зміну панівним гаслам Середньовіччя щодо швидкоплинності людського життя й вічного життя на «тому світі», уславлення всього, пов’язаного з Богом, в епоху Відродження приходять інші: людина може бути щасливою не лише на небі, після смерті, а й на землі, за життя. Саме в епоху Відродження створено математично строге вчення про способи передачі простору, що отримало назву система перспективи. Після її відкриття реалістичне зображення навколишньої дійсності   стало обов’язковим  для європейських художників. Велич людини віддзеркалювалась як у пластичних, так і в просторових мистецтвах. В архітектурі значення надавалося симетрії, пропорційності, заснованій на принципі «золотого перерізу», геометрії і порядку складових частин. Архітектурним спорудам Ренесансу властиве панування півсфери купола, упорядковане розміщенням колон, арок, ніш тощо. Інтер’єри будівель (стіни і стелі) прикрашали масштабними фресками, що візуально розширювали простір приміщення і в цілому створювали враження торжества людського духу і можливостей. Меблі стилю ренесанс – це чіткість форм, ясність побудови і переважання, домінування архітектурних елементів. Головний предмет інтер’єру стилю ренесанс – це ліжко. Скриня-кассоне –  другий за важливістю предмет цього стилю. Декорують скриню-кассоне різьбленням по дереву, інкрустацією, а також розписом. Крім того, існує кілька типів столів у стилі ренесанс. Перший тип столу – це стіл, що має прямокутну форму і товсту стільницю, котра стоїть на двох масивних ніжках. Другий стіл – це стіл, що тримається на одній опорі, яка розміщенав центрі стільниці, що має круглу, шести-або восьмикутну форму.

Бароко (від італ. — чудернацький, дивний)– емоційний, динамічний стиль, що знайшов своє відображення в архітектурі, живописі, музиці й літературі. Основними рисами бароко є прагнення до величі й пишності, контрастності, просторового розмаху, розкоші, динамічності образів, симетрії і змішування масштабів, поєднання реальності та ілюзії. Яскраве та емоційне мистецтво бароко прагнуло приголомшити глядача, пробудити в ньому піднесені почуття, але все-таки його вищою метою було служіння християнській вірі. Архітектурі в стилі бароко властиві цілісність, плинність складних криволінійних форм, великі розміри споруд. У фасаді та інтер’єрі будівель зазвичай використовуються скульптури, безліч пристінків, рустовані колони, пілястри. Куполи переважно багатоярусні, складної форми. В епоху бароко живопис став більш аристократичним, барвистим і динамічним, йому були притаманні незвичайні сюжети. Твори живопису сповнені драматизму та експресії, їм властива виражена гра світла й тіні, кольору та відтінків. 

Рококо (фр. — черепашковий, чудернацький) – вишуканий і витончений стиль початку XVIII століття, що став ніби продовженням бароко, його видозміною. Поява рококо зумовлена змінами у філософії та смаках придворної аристократії (щонайперше французької). Ідейною основою стилю стали вічна молодість і краса, галантна і меланхолійна витонченість, втеча від реальності, спроба сховатися від реалій життя в пастушачій ідилії та сільських радощах. Причому молодість виражалася за допомогою рум’янцю на обличчі зображеного персонажу. Найбільш  яскраво живопис рококо виявився у Франції та Італії. Замість контрастів і яскравих фарб у живописі з’явилася інша гамма кольорів, легкі пастельні тони, рожеві, голубуваті, бузкові. У тематиці переважали пастушачі мотиви, де персонажі, не обтяжені житейськими клопотами, сповна віддаються коханню на фоні красивих ландшафтів та в оточенні овечок.  Архітектурі цього стилю притаманні невеликі розміри будівель (салони, приміські будиночки, павільйони тощо), камерність і затишність приміщень. Ознакою рококо є вишуканість форм, що досягалася за рахунок невеликих розмірів кімнат із заокругленими кутами або ж овальних у плані, особливого декорування інтер’єрів – вишуканих, витончених, комфортних, з великим декоративним навантаженням (позолочені орнаменти у вигляді переплетень, завитків, опуклих щитів тощо, різьблені панелі, дзеркала, статуетки, вишукані меблі). Музиці рококо також властиві камерність і мініатюрність форми, наявність граційно-грайливих образів.

Класицизм (лат. — взірцевий) –  мистецький стиль і естетичний напрямок у європейській культурі  XVII—XIX ст., який утверджував думку про розумність і гармонійність буття, про єдність та порядок у світі. Цей стиль яскраво виявився в архітектурі та музичному мистецтві. На будівлях класицизму позначається вплив розсудливості й математичної точності, статичності та рівноваги. Геометризм  статичних форм і логічність планування класицисти запозичують в античної ордерної системи, не прагнучи, утім, до прямого копіювання. Стіни трактуються як гладенькі поверхні, що обмежують чіткі, симетрично розташовані об’єми. Архітектурний декор застосовується скупо й так, щоб не закривати загальної структури стін, залишаючись лише своєрідним акомпанементом. Естетика класицизму яскраво виявилася і у французьких регулярних парках з їх чітким геометричним  плануванням та живописних творах, у яких утілено порядок, гармонію, урівноваженість, піднесено-безпристрасну високу красу. На класицистичних портретах зображено людей сильних характерів і величних учинків, високого суспільного призначення, на їхніх обличчях панує спокій як вираження віри в перемогу розуму. Мова живопису наповнена мірою і порядком, композиційною врівноваженістю, плавним і чітким лінійним ритмом. Ці засоби чудово передають сувору величність ідей і характерів. Колорит будується на гармонії глибоких і сильних тонів. Найвищі зразки класицизму в музичному мистецтві – творчість віденських композиторів-класиків: Йозефа Гайдна, Вольфганга Амадея Моцарта й Людвига ван Бетховена. У ній сформувалися великі жанри: симфонія, камерна соната та інструментальний концерт. Інструментальним творам та оперним аріям притаманні чіткість ритму, досконалість і ясність гармонічної мови, стрункість і пропорційність форми.

Ампір (фр.— імперія) — художній стиль, який виник у Франції на початку ХІХ ст. і пов’язаний з ім’ям Наполеона Бонапарта,  та набув поширення в інших країнах. Стиль був орієнтований на римську античність. У ньому копіювалися зразки римського декору, елементи розпису, предмети мистецтва Стародавнього Єгипту.  У цьому стилі все покликане показати розкіш та парадність. Масивні монументальні форми, складні узори та драпірування, використання металів та дорогого текстилю в декорі інтер’єру, картини та дзеркала в масивних рамах, все це – невід’ємні атрибути стилю Ампір. Ампір в інтер’єрі повторює прагнення до демонстрації величі за рахунок монументальності форм, застосування колон,  барельєфів, карнизів, пілястрів, позолоти на предметах меблів. Однотипні позолочені прикраси покривали шафи, скриньки, обкладинки книг, що створювало відчуття цілісності. У виготовленні меблів віддавалася перевага деревині темного кольору – чорній чи каштанового кольору. Саме в цей час з’являються меблі з дорогого червоного дерева. Дзеркала в стилі ампір грали особливу роль і їх було незвично багато. Окрім звичних місць (над каміном, між вікнами), вони висіли також і над ліжками, на стулках дверей, а посередині будуару стояло величезне дзеркало в людський зріст, що нагадувало арку.

Романтизм – один із головних мистецьких напрямків ХІХ ст., особливо в його першій половині. Романтизм тільки торкнувся архітектури, досить слабко виявив себе у скульптурі, а найяскравіше він виявив себе у живописі і особливо в музиці.  В архітектурі романтизм не виробив єдиного стилю. Йдеться швидше про сукупність «романтичних» стилів, притаманних добі.  У Британії це насамперед неоготика, на континенті — «романтичний історизм», неогрек, неоренесанс та неовізантійський стиль. Романтизм в інтер’єрі  зародився в кінці XVIII -початку ХІХ ст.  у європейських країнах. Бере свій початок у будинках аристократів і знаті, чим і пояснюються такі риси стилю, як вигадливість ліній, поєднання легкості, стійкості та витонченості. Головним призначенням стилю романтизм в інтер’єрі є створення відокремленої, а саме інтимної обстановки. Характерними рисами виступають витонченість ліній, готичність форм прорізів, арки, дикий камінь, фольклорний декор. Найпослідовніші позиції романтизму виробили митці Франції. Саме там до болю гостро відчувався розрив між гуманістичним ідеалом та жорстокою дійсністю країни, що вела безкінечні війни, страждала від нівелювання особистості і практичного винищення молодого покоління у військових авантюрах Наполеона, розчарування у частих змінах політичної влади і відсутності перспектив стабільності. Романтизм Франції (на відміну від інших національних шкіл) мав також патріотичну, суспільну складову, яку яскраво втілили Теодор Жеріко в картині  «Пліт Медузи» та Ежен Делакруа — в картинах «Свобода, що веде народ» та «Винищення греків турками на Хіосі» («Різанина на Хіосі»). Унікальним явищем французького і європейського романтизму став барельєф «Виступ добровольців на захист Батьківщини» (Марсельєза) на Тріумфальній арці в Парижі (скульптор — Франсуа Рюд).

Реалізм – як мистецький напрям складався усередині загального романтичного потоку, борючись з неприйнятними для нього чи навіть ворожими йому певними сторонами романтизму. Успіхи природничих наук спонукали і митців відтворити навколишній соціальний світ із властивою цим наукам точністю і об’єктивністю. Реалістична лінія в мистецтві ХІХ ст. виходила з необхідності свідомої творчості художника, який пізнає, аналізує дійсність для художнього узагальнення. Вимисел був припустимим, але до певної межі. У живописі, як і загалом у мистецтві, цінувалася понад усе точність, своєрідна фотографічність. Відтак, цінувалися зображення природи, якої вона є, особливості людини і середовища, національні особливості (етнографізм), психологічні, мовні особливості та ін. Одним з перших реалістів був французький художник Густав Курбе (1819-1877), який в 1855 році відкрив в Парижі свою персональну виставку «Павільйон реалізму». До нього в реалістичній манері працювали художники барбізонської школи: Теодор Руссо, Жан-Франсуа Мілле, Жуль Бретон. У 1870-і роки реалізм розділився на два основних напрямки — натуралізм і імпресіонізм.  

Модерн – (франц. — сучасний, новий) — стиль у мистецтві кінця XIX — початку XX ст., який характеризують, наприклад, в архітектурі, національно-романтичні риси, динамічність форми, геометрично чіткі ритми будівлі. Гнучкий, пластичний декор ліній, організованість композиційної побудови, широке застосування матеріалів, символічна підкресленість твору. Модернізму притаманні здебільшого естетичні риси функціоналізму і конструктивізму. Найяскравіше модернізм виявився в образотворчому мистецтві: експресіонізмі, футуризмі, дадаїзмі, кубізмі, сюрреалізмі. Датою зародження модернізму часто називають 1863 р., коли в Парижі відкрився «Салон знехтуваних», куди приймалися полотна художників,  які відхилило журі Паризького салону. Поняттям модернізму характеризуються також різноманітні течії нереалістичної літератури: декадентство, «потік свідомості», натуралізм, театр абсурду. Модернізм в архітектурі охоплює творчість піонерів сучасної архітектури та їхніх послідовників аж до кінця 1980-х рр. , коли виникли нові тенденції. Появу модернізму пов’язують із соціальними змінами у суспільстві того часу. Він відбив настрої, погляди і смаки людей, які в ХІХ ст. здійснили справжній промисловий переворот. Цими людьми були банкіри, промисловці, купці. Власне, для них і була створена ця культура. У вжитку модернізм отримав назву «стиль мільйонерів».