Годинники епохи Ренесансу та Бароко

Окрім найдавніших сонячних годинників, на межі XVI-XVII ст. вже були такі види годинників:

–   баштові годинники;

–   годинники на підлозі;

–   настінні годинники;

–   настільні годинники;

–   годинники на камінах;

–   каретні годинники (для тих, хто подорожував);

–   кишенькові годинники, і так звані емальєрні (декоровані емаллю).

Перший баштовий годинник на будинку з’явився у XІV ст. в Парижі. У цій будівлі сьогодні міститься Палац правосуддя.

Перший годинник з механізмом, який кожні 15 хвилин відбивав час, було змонтовано  в місті Руані. У годинниках  були механізми з гирьовим приводом.

Революційним нововведенням у годинникових механізмах була поява пружини (десь з 20-х рр. XV ст.). Після цього з’явилися переносні годинники, а згодом і більш компактні нашийні годинники. Зрозуміло, що жоден з багатьох видів настінних, настільних чи кишенькових годинників був неможливим без цього революційного приводу механізмів ходу і бою (дзвону). Це призвело до справжнього розквіту годинникового виробництва, причому відразу в багатьох центрах – королівській резиденції в Блуа, Парижі, Ліоні, Стразбурзі, Тулузі, Руані та інших. Мало не кожне місто бажало мати власний годинник, так само як і приватні особи, у яких водилися гроші. Відповідно зростало і число годинникарів. Перші портативні годинники з пружинним механізмом поширилися у Франції на початку другої половини XVІ ст. Вони були виготовлені в Італії. Виник шалений попит на такі годинники , і це спричинило появу повноцінного і сталого приватного ринку такої продукції.

Годинники на підлозі стали виробляти в XVІІ ст. Вони поєднували в собі баштові і настінні годинники, оскільки їхній корпус був виготовлений у вигляді високої шафи і потовщувався доверху – там знаходився циферблат. Весь механізм, і найголовніше маятник, були закриті стінками. Перші годинники мали висоту до 180 см. Така висота пояснюється тим, що їхні механізми мали шпиндельний спуск, а велика амплітуда коливання не дозволяла використовувати довгого маятника. Коли ж стали впроваджуватися анкерні та інші спускові механізми, то це дозволило застосовувати секундні маятники, для яких потрібною була висока шафа. Тому висота таких годинників виросла мало не до 3 метрів. Годинники для підлоги були чи не найважливішою деталлю інтер’єру, яка символізувала спадкоємність поколінь, повагу власників до старовини та підкреслювала високий статус сім’ї.

Настінні годинники. Важко сказати, де вперше вони з’явилися, але наприкінці  XVI ст. англійські майстри звані люцернові (лат. lucerna – світильник) виготовляли настінні годинники. Виготовлялися вони спочатку в залізному корпусі, а згодом бронзовому чи латунному. Передню частину годинника закривав круглий циферблат з однією стрілкою (часто у вигляді фантастичної істоти – дракона чи русалки) та римськими цифрами. Головна циферблатна плита прикрашалася гравійованими фігурками чи кольоровим орнаментом. До рами механізму підвішувався бронзовий дзвін. Простір навколо дзвону заповнювався вирізьбленими та гравійованими елементами декору. Біля задньої стінки годинника кріпився також і механізм бою (дзвону) зі стопорним колесом. У дію обидва механізми приводилися гирями, які спочатку підвішувалися на вірьовках, а пізніше – на ланцюгах. Годинники з двома стрілками почали виробляти у XVIІІ ст. Деколи такі годинники мали ще й чотири декоративні фасонні ніжки для того, щоб їх можна було поставити на підлогу.

Настільні годинники. Одним з найперших пружинних годинників вважається настільний годинник з бронзи і заввишки у півметра, що був виготовлений невідомим майстром близько 1430 р. для бургундського герцога Філіпа Доброго. Наприкінці XVI ст. з’явилися настільні годинники з корпусами, які нагадували середньовічні башти. Вони мали також одну стрілку, проте були з двома циферблатами – один для позначення часу, а інший – для встановлення будильника. У механізмах ранніх годинників був шпиндельний хід аж до 1657 р., коли Х. Гюйгенс застосував маятник для стабілізації частоти механічних коливань, а в 1670-х рр. він же створив регулятор ходу, приєднавши до маховика спіральну пружину. Наявність всього однієї стрілки в годинника могла давати добову похибку до 30 хвилин і більше. Проте на таку «дрібницю» в ті часи тоді не зважали. Застосування ж маятника дозволило зменшити похибку ходу до 10-15 секунд на добу.

Годинники на камінах – це особливий вид годинників, оскільки вони не є годинниками у звичному сенсі цього слова, бо становлять частину декоративно-прикладного мистецтва, традиції якого складалися сотнями років. Походження цього годинника пов’язане з конструктивним елементом каміну – полкою (тобто горизонтальною поверхнею верхньої частини пічки). Така полка не могла ж залишитися без прикрашування ! Таким прикрашуванням каміну і був годинник. Дослідники вважають, що перші годинники для камінів були виготовлені в XV ст. З матеріалів були використані дерево, мармур, бронза, кераміка. Тому виготовленням  усього шедевру займалися не тільки власне годинникарі, але й майстри з обробки дерева, бронзи, скульптори, гончарі, художники по емалі. Перші зразки таких годинників являли собою зменшені копії годинників для підлоги. Корпус виглядав як мініатюрна будівля, увінчана куполами чи дзвіницями. Він був прикрашений елементами різьблення, витонченими фігурками чи скульптурними формами. Це було поєднання приладу для вимірювання часу і витонченого предмету мистецтва.

Каретні годинники чи годинники для подорожніх мандрівників зобов’язані своїм походження паризькому годинниковому майстрові Жану Лібур, який у 1451 р. виготовив перший відомий їх зразок. Годинник було розміщено в мідний корпус і оснащено механізмом сигналу через певний проміжок часу. Звуковий сигнал для подорожнього годинника був дуже важливим для отримання інформації про час, особливо в нічну пору, коли в кареті, яку трясе на шляху, важко запалити свічку чи лампу, а треба знати  скільки ще їхати до найближчої станції. Цікаво, що своєрідне «друге дихання» каретним годинникам дав Наполеон Бонапарт наприкінці XVIII-початку ХІХ ст. Прагнучи посилити виконавську дисципліну своїх офіцерів,  він намагався майже кожному офіцерові дати точні та надійні годинники. Тому годинниковим майстрам були зроблені великі замовлення із запискою -«годинник для офіцера». Тоді ж одну з найбільш дизайнерських новацій цих каретних годинників виконав знаменитий Абрахам-Луї Бреге (1747-1823) – стрілки, відомі як «яблуко Бреге». Слід зауважити, що каретні годинники – це єдиний тип настільних годинників, зовнішній вигляд яких майже не змінився до наших днів.

Кишенькові годинники. У XVI ст. у Європі було два головних центри з виробництва перших малогабаритних годинників з пружинним механізмом, як кишенькових, так і підвісних (нашийних). З початку століття це був Нюрнберг, де працював майстер-годинникар Петер Генлейн, а з середини століття виник другий центр в Блуа, де працювали такі годинникарі,  як Жульєн Кудрі, а пізніше – Жак де ла Гард. У другій половині XVI ст. розпочалася справжня мініатюризація годинників з яйцеподібними футлярами. Вони мали одну стрілку і виготовлялися із заліза. Годинники мали різьблені та гравійовані латунні футляри і орнаменти з декорованими римськими циферблатами, які ще не мали скляної кришечки (це сталося тільки після 1630 р.). Закривала циферблат відкидна металева кришечка з отвором, щоб побачити циферблат. Годинники стали прикрашатися мініатюрним живописом на емалі (технологія нанесення порошку емалі на метал з наступним обпалюванням). Народилася така мініатюра у французькому місті Лімож. Два місцевих майстри Пеніко (Penicauds) і Реймон (Reymonds) запропонували техніку нанесення оксидів на вже покриту білою чи чорною емаллю поверхню металу з наступним поступовим обпалюванням, що дозволило створювати дещо схематичні, але все ж виразні і складні за композицією рисунки. Лімозькі мініатюри використовувалися для прикрашення більшості паризьких кишенькових годинників XVI ст. і відомі сьогодні не менше, ніж лімозька порцеляна.