Французький фаянс XVIII століття

Протягом XVII ст. фаянс увійшов у моду і, крім того, зарекомендував себе і з мистецької точки зору. Головними центрами фаянсового виробництва Франції XVIIІ ст. були Руан, Мустьє, Невер. Решта майстерень, більше чи менше, відбивали ті впливи, які йшли від цих центрів. Руан і Мустьє своєрідно поділили між собою Францію на дві сфери мистецького впливу. Всі північні фабрики підпорядковувалися Руану, а на півдні домінував Мустьє.

           Руанський фаянс. Це виробництво характеризується власним своєрідним стилем. Руанський фаянс із самого початку був однотонним, у ньому переважав синій колір.

В останні роки XVII ст. з’явився червоний колір, який довгий час залишався секретом руанських майстрів.

Особливу, типову для Руана групу складають блюда і тарілки з яскраво-жовтим фоном, на якому надзвичайно ефектно виділяються темно-сині, майже чорні тоненькі арабески з амурами. Інші блюда прикрашені білими і жовтими квітами на темно-синьому фоні. На середину XVIII ст. на орнамент сильно вплинув стиль рококо, який порушив попередню строгу симетрію декоративного орнаменту. Особливо часто стали застосовуватися факели, стріли і колчани, з яких склався так званий «колчанний візерунок» (décor au carquois).

Останнім декоративним винаходом руанських майстрів був так званий  “décor a la corne”, що складався з рогів достатку, наповнених прекрасними квітами. Цей декор користувався величезним успіхом.

Дивує багатство форм руанської фабрики: окрім столових сервізів, сільниць, цукорниць, ємкостей для перцю, олії і гірчиці, чашок, пляшок і флаконів, виготовлялися також пічки, каміни, різноманітні вази, від найменших до найбільших розмірів, так звані попурі (Pot-popurri), які в епоху фавориток маркізи Помпадур і графині дю-Баррі стали дуже модними речами будь-якого будуару.

Також з Руанського фаянсу виготовлявся різноманітний декор: лампи, підсвічники, ліхтарі, мініатюрні іграшкові меблі, табурети, рамки для картин і дзеркал, особливі чашки з ім’ям святого, дошки для шахів, глобуси, циферблати для сонячних годинників, підставки для годиників, надгробні плити, грілки для ніг і рук, статуетки, бюсти, садова скульптура у вигляді левів і собак та багато чого іншого.

Більшість руанських фаянсів містять клейма, проте, оскільки багато французьких виробників копіювали руанські вироби, то відрізнити справжній руанський фаянс від імітацій досить складно.

Фаянс Сен-Сені. Фабрика в Сен-Сені заснована в 1728 р., а в 1733 р. сюди було запрошено з Руана П’єра Пельве та близько 30 руанських майстрів. Зрозуміло, що ранні вироби цієї фабрики були майже ідентичними до руанських. Проте згодом вдалося знайти свою мистецьку індивідуальність, яка ніде більше не виявлялася. Це тарілки і блюда, прикрашені дуже тонким фігурним живописом у китайському стилі із застосуванням особливої лимонно-жовтої фарби, або ж для фону, або ж для фігурки.

Фаянси Сен-Сені мають клеймо у вигляді широко і носить недбало виведеної літери “С”.         

Кемперський фаянс. Ця бретонська фабрика заснована в 1690 р. , проте тільки з 1743 р., коли вона перейшла у власність руанського майстра П’єра Коссі, розпочинається період її розквіту. Ранні вироби Коссі дуже схожі на руанські, але з часом кемперські майстри стали відходити від руанських зразків. Так, зокрема руанські роги достатку, наповнені квітами, стали більш вишуканими і різноманітними, порівняно з руанськими. Кемперські фаянси відрізняються від руанських значною вагою і трохи коричневою емаллю.

У 1782 р. фабрика перейшла до зятя Коссі Антуана Гюбодьєра. Цей період виробництва характерний оригінальними і рідкісними сервізами шоколадного кольору, а також посудом, прикрашеним драконами.

Паризький фаянс.  Має схожість з руанським, але оригінальність можна помітити з ранніх його виробів. Це надзвичайно різкі чорні контури, покриті блискучою поливою. Властива Руану червона фарба замінюється неприємною жовтою охрою. Більш приємними для ока були фіолетові тони. еВідоме ім’я знаменитого майстра першої половини XVIIІ ст. Діня, який мав майстерню на Ракетній вулиці. Його шедевром є велика серія чудових аптечних ваз і посудин синіх та жовтих тонів. Серія була виконана для аптеки абатства Шель. Її замовила абатиса монастиря герцогиня Орлеанська, дочка регента Філіпа Орлеанського.

Спеціальністю паризьких майстерень були чарівні білі фаянсові печі та каміни, схожі на маленькі архітектурні пам’ятники. Майстер Олів’є подарував Національному Конвенту пічку у вигляді Бастилії, знищеної як символ королівської влади (вона нині зберігається в музеї м. Севр).

Фабрика у Сен-Клу. Виробництво у цьому містечку передмісті Парижа засноване наприкінці XVIІ ст. Головним мистецьким напрацюванням майстрів Сен-Клу було розміщення в центрі виробу елегантно вигнуті гілочки і квіти з дещо одноманітно трактованими листочками. Цей рослинний декор був вишуканим і чітким. Найкращими зразками цього стилю стали, окрім численних блюд, аптечні чашки госпіталю у Версалі. У Сен-Клу виготовлявся посуд для різних королівських резиденцій, прикрашений картушами з ініціалами замків, для яких ці речі призначалися.

Фаянс Невера. Виробництво в Невері було засноване ще в XVI ст. Протягом XVIIІ ст. Невер буквально наводнював усю Францію дешевим фаянсом низького мистецького рівня.  Виготовлялися переважно грубо розфарбовані блюда і тарілки з іменем власника чи святого, фляги і пляшки із сюжетами, які мали стосунок до професії замовника, салатниці з народними сценами часто непристойного змісту і таким ж непристойними підписами. 

Єдиним винятком на цьому фоні масового ринкового продукту були вироби майстра Філіпа Галі – вишукані тарілки і кошики з округлими краями, прикрашені рельєфними фруктами. Ці вироби помічені на звороті іменем майстра «Haly» і роком.

Фаянс Мустьє. Містечко Мустьє в південних Альпах стало третім значним керамічним центром Франції. Перша майстерня тут була заснована близько 1686 р. П’єром Клеріссі (P. Klairissy). Фаянси епохи Клеріссі прикрашені сценами полювання за гравюрами знаменитого італійського художника мисливських пейзажів і баталій Антоніо Темпеста.

У 1727 р П’єр Ру відкрив у Мустьє другу фабрику. Третя фабрика була заснована Олері, вироби якого легко впізнати за маркою, яка складається з маленької «о», перекресленої довгою «L».  На середину XVIII ст. в Мустьє було вже дев’ять фабрик.

У Мустьє виробився особливий орнаментальний стиль у вигляді витончених арабесок, серед яких розташовувалися маленькі німфи, сатири, химери, герми, каріатиди і жіночі бюсти під красивими балдахінами і руанськими ламбрекенами. Весь орнамент виписаний переважно одноколірною синьою фарбою і в поєднанні з тонкою, молочно-білою емаллю справляє враження надзвичайної легкості.

Центральну частину блюд і тарілок займали включені в медальйони та оточені гірляндами досить недбало виписані міфологічні сцени: «Венера на спині дельфіна», «Нептун з тризубцем у руках», «Орфей, що приборкую звірів своєю грою» та інші.

Цікавим моментом мустьєрських виробів було їхнє декорування карикатурами, які виконувалися однотонною жовтою чи зеленою фарбою. Частина карикатур запозичена у художника Жана Калло, проте більшість з них – це вигадані фантазійні сюжети місцевих майстрів. Зображувалися маленького зросту люди з довгими, як у віслюка,  вухами, або ж віслюки, одягнені як люди, у смішних костюмах мавпи, які їздять верхи на різних тваринах, коти, які грають на контрабасах, маленькі воїни-горбуни, що протикають списами якісь страховиська і тому подібні веселі і нереальні істоти. Були на фаянсах також і ченці в гостроконечних капюшонах.

Війни Франції також мали свій відбиток на фаянсах Мустьє.  З 1746 р. майстри стали прикрашати свої вироби батальними сценами, різними алегоріями перемоги, переможними колісницями і часто повторюваним словом «victorie» і написами «Хай живе мир» і «Хай живе війна». Ці написи мали стосунок до певних подій на театрі воєнних дій.

Страсбурзький фаянс. Вироблені фаянси в Страсбурзі займають проміжне і перехідне становище між фаянсом і порцеляною. У 1709 р. Карл Франц Ганнонг заснував першу фаянсову фабрику, а в 1724 р в Гагенау (28 км від Страсбурга) – другу фабрику. У 50-60 рр. цю справу продовжив його внук Жозеф, який досяг значних успіхів у фаянсовому виробництві. Проте в 1766 р. його діяльності було завдано удару, від якого виробництво повністю припинилося в 1780 р. Королівський указ 1766 р. вводив високі мита на фаянс, який увозився з Ельзасу до Франції. Цікаво, що Страсбург був завойований раніше Францією, але без провінції Ельзас. Тому політика протекціонізму уряду Франції і зумовила такі заходи проти фаянсу з цієї провінції. Власне сама провінція стала французькою після припинення виробництва – у 1781 р.

На страсбурзьких фаянсах замість арабесок, ламбрекенів і мережив з’являється «не підфарбована природа». Вироби прикрашені окремими квітами і букетами з троянд, тюльпанів, гвоздик, півоній, гіацинтів, які вражають своєю свіжістю і соковитістю та відсутністю будь-якої стилізації. Форми посуду, особливо мисок з рельєфними прикрасами, відзначаються елегантністю і надзвичайною м’якістю моделювання. Емаль виробів є білою і блискучою, а фарби свіжими і соковитими.

Окрім столових сервізів, виготовлялися у великих кількостях витончено модельовані предмети: вази, підсвічники, консолі, статуетки і, головним чином, різноманітні годинники, розписані здебільшого золотою і зеленою фарбами. Такі годинники стали свого роду спеціалізацією Страсбурга. Майже всі фаянси помічені монограмами чи ініціалами Ганнонгів (РН, ІН і т.д.).

Марсельський фаянс. На 1750 р. у Марселі працювало десять фабрик з виробництва фаянсу. Переважна більшість продукції була невисокого мистецького рівня і зорієнтована на простих людей та на експорт у колонії. Разом з тим, фабрика Оноре Саві виробляла продукцію рівня кращих фаянсів Франції. Можливо, що саме Саві першим став застосовувати типову для Марселя дуже красиву, смарагдово-зелену фарбу («vert emeuraude»).

Два інших виробництва належали вдові Перрен, яка ставила клеймо у вигляді монограми з літер «v» і «Р» (veuve Perrin), та Жозефу Роберу, який свої вироби позначав або повним ім’ям, або ж частіше однією літерою «R» (Robert). 

Стиль виробів марсельських майстрів був близький до страсбурзького,  із внесенням місцевих особливостей, наприклад, риби, раковини, морських рослин. Квіти відзначалися довгими стеблами і якимось дивним та дуже асиметричним групуванням. Доволі часто на марсельських виробах зустрічаються немовби випадково кинуті квіти, листочки чи маленькі комахи, якими прикривалися випадкові дефекти поливи.

Загалом, можна відзначити, що Марсель не створив жодного нового і певного характеру декорування виробів.

Фаянси Со (Sceaux). Містечко Со розташовувалося в шести кілометрах від Парижа. Вироби заснованої архітектором Бе і хіміком Шапеллем у середині XVIII ст. фабрики за своїм розписом і за типових  для них світло-жовтим розфарбуванням ближче всього підходять до порцеляни. Фаянси Со прикрашалися гарними букетами, маленькими жвавими амурчиками , пейзажами, сценами з пастушками, тонкими золоченими арабесками, лавровими гірляндами та ін. Прекрасна витонченість моделювання, велика схожість з порцеляною та вміння поєднувати пишноту і розкіш з неймовірною витонченістю забезпечують виробам Со одне з перших місць в історії французької кераміки.

У 1769 р. новим власником фабрики в Со став скульптор Глот, який свої вироби позначав як  «SP» (Sceaux Penthievre) чи повністю «Sceaux», іноді у супроводі якоря. У 1795 р. фабрика в Со була переведена в Кабо.

«Патріотичні» фаянси. У роки Французької революції 1789-1799 рр. з’явилися так звані «патріотичні» фаянси, які відобразили на собі громадську думку цієї епохи потрясінь. Існує близько 500 різних типів цього посуду, здебільшого тарілок і блюд. Вони являють собою цілу серію ілюстрацій до історії революції і мають пояснювальні написи. Одні вироби ілюструють якісь події революції, а інші мають символічний характер. Переважають сюжети, присвячені трьом станам – духовенству, дворянству і третьому стану, більшістю якого було селянство. В інших сюжетах висміюються емігранти, які покинули Францію та прославляються вільні громадяни, свобода, рівність і братерство, закони періоду революції. Деякі сюжети мають «загрозливий» характер з написом «Смерть зрадникам» (Mort aux trailtres) із зображенням меча чи гільйотини . По овалу це увінчане лавровим вінком. Дуже часто зустрічаються маленькі веселі амурчики, які несуть літеру «Р» (Раіх) та кораблі, що пливуть при всіх вітрилах з накресленим на них словом «мир» (Раіх). В епоху революційних війн слово «мир» зустрічається частіше всього. У мистецькому відношенні патріотичні фаянси, які виготовлялися з метою політичної пропаганди, оцінюються досить низько. Головними центрами їхнього виробництва були Невер і Марсель.

Наприкінці XVIII ст. французький фаянс поступається місцем порцеляні. Це пояснюється прагненням знайти для кераміки матеріал більш тонкий і пластичний, ніж товстостінний і густо поливний фаянс. Також розкриття секрету технології виробництва порцеляни зробили свою справу. Фаянс поступово відходить, і більшість фаянсових фабрик припиняють виробляти продукцію.

Таким чином, фінансова криза у Франції часів Людовика XIV викликала до життя попит на фаянс, який не тільки замінив срібний посуд, але й став надзвичайно модним та досяг високого мистецького рівня. Протягом XVIII ст. фаянсу вдавалося гідно протистояти новому технологічному прориву – порцеляні, секрет виробництва якої був невідомий європейцям до початку цього століття. Французький фаянс є справжнім надбанням нації.

Література:

1.    Елатомцева И.М. Шедевры мировой керамики. Минск, 2008.   299 с.

2.    Кубе А.Н. История фаянса. Берлин, 1923. 126 с.

3.    Райли Н. Элементы дизайна. Развитие дизайна и элементов стиля от Ренессанса до Постмодернизма. Москва, 2004.   544 c.