Французька порцеляна XVIII ст.

Порцеляна, фарфор (англ. porcelain; тур. farfur, перс. faghfur). Виріб білого кольору, іноді з блакитним відтінком. Має низьке водопоглинання – до 0,2 %. Тонка порцеляна просвічується. При легкому постукуванні по виробу дерев’яною паличкою чується характерний високий чистий і мелодійний звук. Тон звуку може бути різним в залежності від форми і товщини виробу. Порцеляну, зазвичай, покривають глазуррю. Біла, матова, не покрита поливою, порцеляна називається бісквітом. Розписується порцеляна двома способами: підглазурним розписом і надглазурним розписом. Сировиною для порцелянових виробів є особливі каолінові глини, пісок, польовий шпат та інші добавки. До 1710 р. у Європі не було виробництва порцеляни. Її привозили зі Сходу – Китаю, Японії, Ірану.

Розрізняють два основних види порцеляни – тверду і м’яку. Тверда порцеляна (справжня, натуральна) винайдена в Китаї в VI-VIII ст. н.е. та завжди була еталоном досконалості. Тверда порцеляна є зазвичай важкою, непрозорою, має білий колір з відтінком сірого. Таку порцеляну неодноразово обпалюють при температурі до 1600° С. Вона є міцною, але досить легко може розбитися.

М’яка порцеляна (т.зв. штучна) була створена європейськими майстрами, котрі намагалися відтворити китайську тверду порцеляну, проте, не знаючи пропорцій необхідних складових, отримали тільки м’яку порцеляну. Вона була кремового кольору, а фарби, які використовувалися для розпису, зливалися з поливою (глазуррю) та надавали виробам легкості та витонченості.

Як відомо, секрет порцеляни європейці відкрили, експериментуючи з різними сумішями тільки на початку ХVIII ст. Це вдалося майстрам із Саксонії, де вже в 1710 р. в м. Мейсен запрацювала перша фабрика порцеляни. Деякий час мейсенська порцеляна не мала конкурентів, оскільки технологію виробництва тримали в секреті. Разом з тим, тоді ж майстрам в інших країнах Європи вдалося також наблизитися до технології виробництва саме м’якої порцеляни.

У Франції першим це зробив П’єр Чікано, який, як він запевнював, з 1693 р. виробляв порцеляну «досконалою, як китайська», а в 1702 р. отримав урядовий патент на виробництво. Фабрика Чікано в Сен-Клу продукувала вироби переважно теплих, жовтуватих або слонової кістки кольорів, і значно рідше білого кольору.

У 30-40-х рр. ХVIII ст. на фабриці в Сен-Клу стали випускати поліхромну порцеляну, імітуючи китайські, японські, індійські стилі поліхромної порцеляни.

Коли в 1752 р. монополію на поліхромну порцеляну уряд передав на Венсенську фабрику, це призвело до початку занепаду виробництва в Сен-Клу. Крім того, конкуренція з іншими виробниками зумовила в 1766 р. зупинку виробництва в Сен-Клу.

У Шантільї (регіон Уаз) виробляли м’яку порцеляну від 1730 р. і до кінця століття. Перші два десятиліття фабрика, відповідно до урядового патенту, випускала вироби за китайськими і японськими зразками. Це декоративні вази і статуетки, чайники, глечики, вази, кавові сервізи, підноси, супниці з кришками, тарілки, чашки і навіть порцелянові квіти як елементи люстр.

Наслідування японському стилю Какіемон (за ім’ям майстра Сакаїда Какіемон) надавало виробам білизни фону з яскравою палітрою розпису (з використанням всього чотирьох кольорів – червоного, зеленого, синього, жовтого) та асиметричністю декору. Зображені в сюжетах фігурки людей є типово китайськими чи японськими. Разом з тим, варіаціям какіемону в Шантільї властива особлива витонченість виробів.

Крім східних мотивів, у виробах Шантільї присутні також і європейські, зокрема, так звані німецькі квіти та реалістичні фігурки тварин.

Багатьох майстрів з Шантільї уряд змусив переїхати до Венсенна, щоб там започаткувати нове виробництво. Це послабило фабрику в Шантільї і в підсумку монопольні права, отримані фабриками Венсенна, а згодом і Севра та конкуренція на ринку призвели до закриття виробництва в 1800 р.

Фабрика у Венсенні (регіон Іль-де-Франс) була заснована в  1738 р., проте тільки в 1745 р. було розпочато регулярне виробництво. Перші майстри були з Шантільї. У 1745 р. місцеве виробництво отримало назву «Королівська мануфактура з виробництва порцеляни за саксонським зразком, заснована у Венсенні». Протекція уряду та фаворитки Людовіка XV маркізи де Помпадур сприяла співробітництву з художником Ф. Буше, хіміком Ж. Елло, королівським ювеліром О. Дюплессі. Викуплений секрет нанесення позолоти на порцеляну разом з кобальтовим фоном виробів став візитівкою Венсенна та одним із найпоширеніших варіантів декору. 

У 1749 р. виникла ідея бісквіту – неглазурованої білої порцеляни. Її автором був Ж.-Ж. Башельє. Цей винахід відіграв вирішальну роль у конкурентоспроможності мануфактури та змінив погляди на дрібну пластику. 

Для зміцнення позицій Венсенна на ринку Людовік XV зобов’язав усіх придворних купляти порцеляну на виставках, які щорічно у грудні відбувалися в галереях Версалю, і де в короля та маркізи де Помпадур були власні прилавки. 

З 1748 р. мануфактура у Венсенні стала виробляти кубки і чашки з чотирма випуклими гранями. Цей тип чашки мав різні варіанти ручок, схожих на вироби Мейсенської фабрики, а одна форма ручки, що нагадувала в проекції ріг, – це одна з форм японського стилю Какіемон. Крім того, вироблялися також різноманітні пляшки, тарілки, баночки, горщики для води, цукру, бульйону.

Ці вироби теж нагадували німецькі зразки. А ось вже після 1751 р. щезає вплив Мейсена, а з’являється власний, Венсенський стиль. Урізноманітнюється і перелік виробів – кубки, чайники, салатниці, столові сервізи, туалетні набори і навіть камінні гарнітури.

Особливого значення набувають столові сервізи, які складали значну частину продукції Венсенна. Це пояснюється тим, що Людовік XV i  Людовік XVI для своїх багатьох резиденцій замовляли розкішні сервізи, які складалися з багатьох предметів.

У Венсенні застосовувалися фонові покриття і розписи рельєфів, гравірування по золочених рельєфах та інші оригінальні прийоми роботи над виробами. Досить цікавою була порцеляна скульптора і золотих справ майстра Ж.-К. Дюплессі, який винайшов прикашрення посуду ліпними квітами, коли вдавалося передати природну красу рослини. Для цього стебла квітів покривали натуральним зеленим кольором і складали яскраві букети. Ліпні квіти завдяки свіжості фарб м’якої порцеляни мали живий відблиск і тому надавали особливого, «оранжерейного» вигляду канделябрам, настільним годинникам, люстрам, вазам.

Ще одним з напрямків виробництва фабрики у Венсенні було виготовлення порцелянових скульптур. Венсеннські скульптури були виготовлені з бісквіту, тобто не мали поливи (глазурі). 

Статуетки часто були присвячені сюжетам з французьких комедій різних авторів. Досить багато випускалося також і бісквітних фігурок тварин. Брав участь у їх створенні відомий художник Ф. Буше, що сприяло підвищенню якості виробів.

З 1756 р. виробництво з Венсенна було переведено до м. Севр (на півдороги між Парижем і Версалем). Тут розпочався найбільш знаменитий період історії французької порцеляни.

Фабрика в Севрі, започаткована майстрами з Венсенна, працювала з м’якою порцеляною до 1768 р., а з 1777 р. стала виробляти і тверду порцеляну. Перші вироби м’якої порцеляни виготовлялися, наслідуючи мейсенські зразки. Проте з часом став формуватися власний мистецький стиль. Його творцями були художник Ж.-Ж. Башельє, хімік Ж. Елло, скульптори-модельєри Л.-А. Фурньє і Ж.-К. Дюплессі. Зокрема, Ж. Елло винайшов оригінальну фарбу – «королівську синю» (фр. blue de roi), а згодом і «рожеву помпадур» (фр. rose de Pompadur), що дозволяло відразу впізнати вироби з Севра.

Крім того, важливою особливістю виробів Севра став розпис у незакритих яскраво-синьою чи рожевою поливою ділянках фону «квітами і птахами», квітковими гірляндами та пейзажами. Цей розпис мав своєрідне обрамлення у вигляді рослинних паростків. Це було прямим впливом китайського стилю або, як тоді називали, «шінуазрі» («китайщина»).  

Після 1770 р. помітною стає зміна стилю і характерними особливостями цього є розписи «під камеї» в техніці грізайль – однотонний розпис, який імітував античні гемми. З переїздом з Венсенна до Севра Ж.-Ж. Башельє започатковується виробництво фігурок з неглазурованої порцеляни – бісквіту, що теж нагадувало античні зразки. Отже, це свідчило про перехід митців на позиції вже неокласицизму часів Людовика XVI.

Коли в 1757 р. на фабрику прийшов видатний скульптор  Е.-М. Фальконе, севрські бісквіти набули європейської слави. Фальконе був відомий як майстер по мармуру і бронзі, а у Севрі захопився пластичними можливостями порцеляни. Його шедеври «Аннет і Любін», «Амур», «Пігмаліон», «Псіхея», «Ніжний сум», «Діти біля турнікету» стали прикрасами чудових інтер’єрів. Ці вироби підкреслювали цінності високих ідеалів людини. Ідеалом Фальконе була людина – творча, гуманістична, носій прекрасних якостей. Статуетки були неглазурованими та схожими на мармурові.

Протягом 1774-1800 рр. директором фабрики в Севрі був скульптор Л.-С. Буазо. За його моделями були створені з бісквіту портретні бюсти Людовіка XVI і австрійського імператора Йозефа ІІ (рідного брата королеви Марії-Антуанетти). Крім того, Буазо відомий також як автор невеликих скульптурних груп з бісквіту, що нагадувало античний мармур. Ще один вдомий твір цього майстра – це ваза у формі античної амфори, відома фахівцям як «Ваза Буазо».

У цей період у Севрі випускаються також вироби з характерним розписом волошками по білому полю. Такі вироби називали «порцеляною королеви» (фр. porcelain de la Reine) на честь королеви Марії-Антуанетти, яка була своєрідним куратором фабрики в Севрі. Інша назва цих виробів – le décor au barbeau від слова barbeau – волошка чи світло-голубий колір).

Потрясінням не тільки для Франції, але й всієї Європи була Велика французька революція 1789-1799 рр. Ідеї і символи революції не могли оминути виробництво в Севрі, зокрема, порцелянову скульптуру. Це знайшло своє вираження в символічних і алегоричних образах зовсім нового змісту. У час революції з’явилися портретні роботи, групи, барельєфи на революційні теми, статуетки (наприклад, «Франція, яка охороняє конституцію», де як символ Франції зображено жінку, що тримає у руках дошку з викарбуваними словами: «Права людини і громадянина»). На одному барельєфі були зображені діти, яка саджають дерево Свободи. Вироби цього періоду були як з м’якої, так і твердої порцеляни та прикрашалися емблемами і символами революції у вигляді триколірної республіканської стрічки чи фрігійського ковпака.

Для революційних вождів севрська порцеляна виконувала важливу пропагандистську місію, і тому фабрику в Севрі, яка в минулому працювала на аристократію і королівський двір, ніхто не закрив. Загалом, можна констатувати, що порцелянова скульптура Франції посідала дуже важливе місце в мистецтві XVIII ст. 

Захоплення порцеляною у  XVIII ст. було всеохопним і потягло за собою створення багатьох підприємств з виробництва модних і разом з тим необхідних предметів домашнього побуту заможних верств населення і, крім того, важливого експортного продукту до Європи та колоній. Франція була законодавицею мод у всьому, у тому числі й технологіях та формах європейської порцеляни. Загалом порцелянове виробництво у Франції протягом усього століття зосереджувалося на двох десятках фабрик, які в різний період були на перших ролях, проте не всі з них змогли витримати монопольне переважання королівських мануфактур  та шалену конкуренцію на ринку.

Французька порцеляна XVIII ст. – це велике культурне надбання Франції, яке здобуло світове визнання.