Кошик магазину

У кошику немає товарів.

Ви можете відвідати нас за адресою:

м. Київ, Україна
Виставкова зала 200м² — Подільський район, вул. Костянтинівська 75
Пн-Нд: 10:00-20:00

м. Чернівці, Україна
Склад 400м² — вул. Коростишевська 8
Пн-Нд: 10:00-20:00

*Візит експозиції виключно за попередньою домовленістю.

Телефони (по Україні):

+38 (066) 067-76-41
+38 (068) 093-44-17

Месенджери:

Telegram: Antik_Salon_Manager
Viber: +380660677641
WhatsApp: +380660677641

Meissen (Майсен) – історія першої твердої порцеляни Європи.

Першість у відкритті виготовлення порцеляни належить Китаю. В VII столітті нашої ери був винайдений рецепт низькопористої керамічної маси білого кольору, яка мала неймовірні на той час властивості. Великі географічні відкриття часів Марко Поло познайомили європейську монархію та аристократію з чудесами порцелянових виробів. Китайці століттями берегли таємницю й удосконалювали технологію. У Європу китайську порцеляну вперше завезли португальські мореплавці. Спосіб її виготовлення довго залишався таємницею. Східні порцелянові вироби були великою рідкістю в Європі до XV століття. Вони потрапляли хіба що до королівських дворів як подарунки європейським монархам. Ситуація кардинально змінилася на початку XVIII століття. Після кількох століть невдалих експериментів, в Саксонії вдалось отримати першу в Західній Європі тверду білу порцеляну при дворі імператора Августа Сильного. Винахідниками були Чирнгауз та Беттгер, саме їх спільними зусиллями вдалося створити зразки твердої порцеляни. Чирнгауз і Беттгер написали лист Курфюрсту Саксонському з пропозицією відкрити виробництво порцелянових виробів, проте незабаром один з винахідників помер і всі лаври залишилися Іоану Беттгеру. Невдовзі першим в Європі виробником твердої порцеляни стала мануфактура Альбрехтсбург в містечку Майсен, офіційним роком заснування, якої вважається 1710 рік.

Кавник раннього періоду

Першим типом посуду, виготовленим Беттгером, був не порцеляновий а надзвичайно твердий керамічний посуд червонуватого кольору, відомий як “вироби Беттгера” (німецькою: Böttgersteinzeug).  Подібні вироби виготовлялися в Голландії та братами Елерс в Англії. Версія Беттгера була твердішою, ніж будь-яка з них, і берегла значну чіткість у своїх литих або нанесених (“штрихових”) деталях на корпусах, які можна було відполірувати до глянцю. Моделі були створені на основі барокового срібного посуду і зразків китайської кераміки.  Також існував м’який керамічний посуд, який глазурували та декорували. Невдовзі в Майсені почали виробництво твердої білої порцеляни, яку можна було глазурувати та розписувати, і вироби були випущені на ринок у 1713 році.

Чайник 1720-тих років.

Ємність 1735-40 рр. в стилі Шинуазрі.

Вази у східній стилістиці, близько 1730-тих рр. 18 ст.

Крім вишуканого порцелянового посуду, в Європі стрімко розвивався попит на скульптуру з порцеляни. Тож майстри з Майсену стали активно розвивати цю сферу декоративного мистецтва. Перед митцями стояло завдання створити грандіозний скульптурний ансамбль з участю релігійних образів святих, політичних постатей (зокрема Августа Райха) та серію великих скульптур різноманітних тварин, які згодом отримали назву “Королівський звіринець”.

Іоган Кірхнер.  Слон для звіринця Японського палацу, 1732 рік

Іоган Кірхнер. Велика коза для звіринця Японського палацу, 1732 рік.

Але саксонці створювали не лише великі садові скульптури. Візитівкою Майсена стала дрібна поліхромна статуарна пластика з різними сюжетами. Особливою популярністю користувались пасторальні сюжети, зображення тварин та птахів. Подібні вироби розписувались вручну яскравими глазурями, які хіміки Майсен розробляли самі. Рецепти кольорів як і самої порцеляни зберігали у суворій секретності. Однак це не завадило двом майстрам Майсен втікти з Саксонії та відкрити другу в Європі порцелянову мануфактуру у Відні.

Перехід на невеликі вироби був не випадковим. Досвід створення великих порцелянових скульптур показав що матеріал твердої порцеляни не придатний для створення великих мас. Скульптури при випалі вкривались тріщинами та втрачали чіткість форми. Тверда порцеляна, яку іноді називають “справжньою порцеляною”, – це керамічний матеріал, який спочатку виготовлявся з суміші польовошпатової породи, алебастру та каоліну, обпалених при дуже високій температурі, зазвичай близько 1400 °C, а усадка при обпалі такої порцеляни складає близько 16%. У зв’язку з технічними особливостями матеріалу, які були виявлені шляхом багатьох невдач, порцелянова пластика мала обмеження у розмірі до 21 см та, в деяких випадках, до 27 см. Через значну усадку порцеляни після обпалу, найменші неточності у пропорціях могли перетворити Аполлона в Квазимодо. І стало зрозуміло, що створювати скульптурну пластику в звичному для європейців вигляді не є можливим… і тому те, що починає створювати відомий скульптор та модельєр Іоганн Кендлер на Майсені, піде не в бік наслідування традиційного китайського мистецтва, що і призвело до створення унікального стилю Майсен.

Сommedia dell’arte, 1740-1745 рр., модель Йоганна Йоахіма Кендлера.

Паралельно з розквітом дрібної порцелянової пластики продовжуться створення посуду за китайськими зразками з ручним підглазурним розписом кобальтового кольору, помилково його назвуть “цибулевим”. Майсенський візерунок “Синя цибуля”, або Zwiebelmuster, був вперше створений на початку 1740-х років за зразком імпортної синьо-білої порцеляни, виготовленої в Китаї. Уважний погляд на елементи цієї лінії показує, що в дизайні насправді немає цибулі. Натомість,  щоб надати візерунку власного саксонського стилю, дизайнери Mаissen удосконалили кобальтово-блакитні декоративні мотиви, включивши флору, більш характерну для європейського ландшафту, наприклад цвітіння півоній та айстр. Незважаючи на цю помилкову назву, візерунок “Синя цибуля” Майсена швидко став одним із найпопулярніших і копійованих. Навіть знамениті студії Wedgwood наприкінці ХІХ століття випустили власну варіацію, влучно названу”Mаissen

Сервіз др. пол. 18 ст.

Майсен був першим виробником, який створював сервізи на велику кількість предметів для повного сервірування стола. Королівські будинки Європи мріяли мати подібні сервізи, Найбільший сервіз епохи рококо був створений саме в Саксонії. Він отримав назву “Лебединий сервіз” з огляду на його характерний дизайн, та був розрахований на 100 персон і складався з 2000 предметів.

“Лебединий сервиз” від Майсен

Перехід від наслідування східного посуду до європейського стилю проходив на Майсені поступово, починаючи з 30-тих років ХVІІІ  століття. Саме в цей час майстри починають звертатися до  тем присвячених флорі Саксонських земель.

У наслідок цього з’явився певний мотив у розписі фарфору, який подальше отримав назву “Німецькі квіти”. Важливою є особливість цих квітів – вони також називаються “манерними”, оскільки вони виконані в певній манері. Частіше за все це стосується квітів, зібраних у ідеальні букети, що мають певну композицію, S-подібні завитки, а також кожна квітка повернена в різні сторони. Цей мотив є одним із найпопулярніших і існує й донині. “Німецькі квіти” суттєво вплинули на порцелянове виробництво у всій Європі.

 У наслідок цього з’явився певний мотив у розписі фарфору, який подальше отримав назву “Німецькі квіти”. Важливою є особливість цих квітів – вони також називаються “манерними”, оскільки вони виконані в певній манері. Частіше за все це стосується квітів, зібраних у ідеальні букети,  що мають певну композицію, S-подібні завитки, а також кожна квітка повернена в різні сторони. Цей мотив є одним із найпопулярніших і існує й донині “Німецькі квіти” суттєво вплинули на порцелянове виробництво у всій Європі.

Сервіз з квітковим орнаментом, 18 ст.

Таким чином, у 18 ст. Майсен створював моду на порцеляну. Вироби цієї мануфактури вважались найкращими, їх наслідували, їх підробляли. Слава саксонської порцеляни не давала спокійно спати монархам Європи. Кожен з них хотів володіти чимось подібним тому всіляко стимулював винайдення порцеляни у себе в країні. У 18 ст. це вдалося зробити французам, австрійцям, італійцям та росіянам, але Майсен так лишився першим і найкращім.

автор Руда Поліна