Посуд з венеційського скла знаменитий у всьому світі. Форми посуду, як і неймовірні технологічні рішення вражають. До сьогодні, на жаль, не збереглося венеційських скляних виробів, створених раніше XV ст. Про їхній зовнішній вигляд ми можемо дізнатися тільки з картин італійських художників.
Венеційське скло – мистецькі вироби, створені переважно шляхом видування – це дзеркала, столовий посуд, вази, намиста, прикраси та інші предмети, які почали вироблятися з 1291 р. Тоді на острові Мурано (у Венеційській лагуні) поселили всіх майстрів з виробництва скла, заборонивши їм покидати острів під страхом смерті. Проте випадків утеч майстрів було чимало і тому по всій Європі нишпорили агенти з Венеції, які за наказом Ради десяти (органу управління Венецією) вбивали тих, хто насмілився втекти і започаткувати виробництво в іншій державі. Це було зроблено з метою не допустити витоку інформації про нові технології виробництва скла, оскільки монополія на них давала значні доходи. Виробництво скла було дуже добре організованим і регулювалося Гільдією склодувів. Успіх забезпечувався суворим контролем якості, запровадженням нових технологій і охороною торговельної таємниці. Крім того, завдяки потужному торговельному флотові Венеційської Республіки було створено дуже гарні ринкові умови поширення товарів. Вироби муранських майстрів розходилися по всій Італії та вивозилися до інших країн Європи і на Схід. Вони ставали предметами розкоші і багато країн прагнули завести у себе власне виробництво
Ось що писав один із купців, який придбав на острові Мурано партію скляних виробів: «Воістину, ніде в світі неможливо знайти таких дивовижних скляних виробів, як ті, які в Мурано виробляються кожного дня, і ніде ви не знайдете майстрів, які б вміли з такого крихкого матеріалу виготовляти вази такої вражаючої краси форм, яка ставить їх значно вище золотих і срібних посудин і навіть тих, які прикрашені дорогоцінним камінням». Як же це вдавалося муранським майстрам ?
Поштовхом для започаткування нових технологій у виробництві стали зразки візантійського скла, привезені з Константинополя до Венеції у ХІІІ ст. Далі секрети технології видування і нових форм передавалися з рук у руки. Форми зазвичай вироблялися з інших матеріалів, частіше всього з металу чи кераміки. Переважали спочатку готичні лінії, але вже з XVІ ст. поступово витісняються класичними, більш властивими Ренесансу. Значний прогрес спостерігався у виробництві безколірного, винятково чистого скла. Через схожість з гірським кришталем його назвали kristallo. Вперше таке скло було виготовлено близько 1450 р. і його авторство приписують Анжело Беров’єро. Kristallo стало синонімом терміну «венеційське скло», що розумілося як поєднання найвищої чистоти і прозорості з пластичністю.
Бокал kristallo, 1550 – 1650 років
Найпоширенішою у венеціанців була «гаряча» техніка, за якої декорування складало частину процесу виготовлення скляного виробу і завершувалася в печі для обпалювання, коли майстер надавав предмету остаточної форми. Склодуви Венеції для створення ребристого візерунку застосовували метод занурення. Щоб отримати витончений, пластичний візерунок, виріб оброблявся додатково: окремі деталі накладалися на гаряче скло, що дозволяло немовби «одягнути» його в химерний орнамент.
Різновиди муранського скла.
Кольорове скло. Перший посуд з кольорового скла відносять до другої половини XV ст. Майже всі вироби цього часу розписані емалевими фарбами. Частіше всього зустрічаються синій, зелений і коричнево-червоний кольори. Улюбленим кольором XVІ ст. був синій – azurro. Великим успіхом користувалося фіолетове скло – pavonazzo. Не менш цінувалося також і золотисто-жовте скло. Тільки у XVІІІ ст. кольорове скло було остаточно витіснене кришталевим. Хоча дрібні вироби та намисто продовжували виробляти з фарбованого скла.
Чаша з кольорового муранського скла, орієтовно 1600 років
Емальоване і позолочене скло. Найбільшу зацікавленість викликає муранське скло, прикрашене емаллю і позолотою, що відноситься до періоду приблизно від 1450 до 1530 рр. Серед ранніх емальованих посудин частіше всього трапляються високі бокали готичної форми з типовою, круто піднесеною ніжкою, іноді з рубчастим потовщенням посередині і прямою, здебільшого вигнутою у вигляді груші, чашею. Крім того, зустрічаються реберчасті чаші, фляги, пузаті кувшини та різні види іншого посуду. Емальований посуд XV ст. вироблявся переважно зі скла темно-синього, яскраво-зеленого, червоно-бурого і фіолетового кольорів. Пізніше стали розписувати емаллю також вироби зі скла молочного кольору. Посуд раннього періоду відзначався незвичайно багатим розписом: зустрічаємо тріумфальні урочистості, весільні процесії та сцени міфологічного і еротичного змісту. Зате релігійні сюжети зустрічаються дуже рідко.
Чаша з емальованого муранського скла із сюжетом «Тріумф Справедливості», XV ст.Весільний кубок з емальованого муранського скла з жіночою фігурою, орієнтовно 1500 рік
Досить часто скло прикрашалося золотими лускоподібними візерунками, обведеними чорними рисочками і прикрашені рельєфними крапками, виконаними різноколірною емаллю.
Чаша з позолоченого муранського скла «Лукреція», початок XVI ст.
Інші зразки емальованого скла XV ст. нагадують венеційський мідний емальований посуд того часу. Після 1530 р. емальований посуд поступово виходить із моди.
Прозоре безколірне скло. У другій половині XV ст. було винайдено абсолютно безколірне прозоре скло, знамените венеційське kristallo. Ця назва пов’язана з бажанням підкреслити безколірність нового скла порівняно до скла зеленуватого відтінку чи кольорового скла, яке виготовлялося до цього. Нагадаємо, що винайдення нового скла приписують вже згаданому Анжело Беров’єро та його синові Маріно.
Бокал kristallo кінця XV ст. – початку XVІ ст.
Філігранне скло. Філігранним посудом називають скляні вироби з безколірного, прозорого скла, які прикрашалися скляними нитками, уведеними в скляну масу. Ці нитки, зазвичай спірально скручені, являють собою безкінечно різноманітні сплетіння, так звані disegni di ritorti. Вази, прикрашені таким чином, називаються vasi a ritorti. Частіше всього нитки бували з білого, молочного кольору скла. Філігранні посудини були прикрашені декількома візерунками, які чергуються. Кольорові нитки в XVІ ст. вживалися рідко. Особливим різновидом філігранного скла є посуд з «сітчастого» скла. Цей посуд виготовлявся з двох шарів прозорого скла з філігранним малюнком, накладених один на одного у зворотному напрямку. Таким чином, виходив малюнок у вигляді сітки, у кожній клітинці якого знаходилася повітряна кулька.
Чаша з філігранного муранського скла, 1550 – 1575 років
Сітчасте скло користувалося шаленим успіхом і з нього виготовлялися найрізноманітніше предмети, головним чином блюда і тарілки.
Молочне скло. Серед кольорових скляних виробів велику роль грало непрозоре біле скло молочного кольору (lattimo). Непрозорий білий колір виходив через додавання окису олова. Припускають, що така технологія з’явилася на початку XVI ст. Посуд, розписаний емалевими фарбами у золотому були на думку дослідників першими спробами в Європі наслідувати порцеляну, привезену з Далекого Сходу. Ця своєрідна підробка порцеляни (т. зв. porcelana contrafacta) є надзвичайною рідкістю і має захмарну ціну. Протягом XVIІ і XVIІІ ст. молочне скло продовжувало бути затребуваним на ринку.
Trembleuse (тремблуз) з муранського скла lattimo, орієнтовно XVIІІ ст.
Агатове (халцедонове) скло. Скло називають агатовим оскільки воно має неоднаково розташовані та неоднаково пофарбовані шари, які складаються у візерунки, подібно до агата чи халцедону. Звідси і переважання у трактатах майстрів назви халцедонове (calcedonio) cкло. Це скло схоже на мармур, що досягалося внаслідок складного процесу змішування різних кольорів і відповідної обробки. Агатове (халцедонове) скло являє собою значне різноманіття фарбувань і візерунків. Непрозоре червонувате скло такого декорування мало великий успіх.
Пляшка з муранського скла calcedonio, 1650-1675 років
Авантуринове скло. Це особливий вид скла, винайдений муранськими майстрами на початку XVIІ ст. При огляді цього скла впадає у вічі величезна кількість блискучих цяток на відшліфованій поверхні, що створює особливий світловий ефект. Блискучі цятки на жовтувато-коричневому склі утворюються внаслідок додавання до скляної маси міді, яка при охолодженні кристалізується. Винайдення авантуринового скла приписують майстру сім’ї Міотті.
Стіл, декорований муранським авантуриновим склом та емаллю, 1865 рік
Мозаїчне скло (vasi millefiori – тисячі кольорів). Для отримання такого скла бульбашка гарячого безколірного скла видувається із склодувної трубки і прокочується по гладенькій дошці, на якій хаотично розсіяні шматочки різноколірного скла. Вони прилипають до поверхні бульбашки і їх доти закатують у поверхню, аж поки вона не зробиться рівною. Після цього бульбашку роздувають і надають їй потрібної форми. У результаті отримується ефект яскравих візерунчастих вкраплень у чистому безколірному склі. Відповідно до іншої технології millefiori бралися різноколірні скляні нитки і спаювалися в одну паличку з таким розрахунком, щоб поперечний розріз мав вигляд зірочки, розетки чи якоїсь іншої симетричної фігури. Після цього паличка розрізалася на диски, які вводилися до скляної маси, з якої вже вироблялися різноманітні предмети. Така технологія була досить поширеною наприкінці XV і початку XVI ст., а вже наприкінці XVI ст. з мозаїчного скла вироблялися тільки намисто та інші дрібні прикраси.
Чаша з муранського скла millefiori, 1870 років
Кракелаж. Деякі вироби муранських майстрів прикрашені візерунком, відомим під назвою кракелаж. Цей візерунок отримують таким чином: предмет, який видувається, і всередині якого підтримується висока температура, опускають у холодну воду. Внаслідок цього зовнішній шар скла покривається численними тріщинами, які, разом з тим, не можуть проникнути всередину товщі скла, оскільки висока температура всередині дозволяє склу розтягуватися. Тріщини, залишаючись на поверхні скла, покривають його своєрідним візерунком, який і називають кракелажем. Ця технологія була винайдена в XVI ст. і зустрічається на муранських виробах аж до XVIІІ ст. Багато зразків кракелажу прикрашені рельєфними позолоченими маскаронами.
Відерце з муранського скла, декороване кракелажем, 1570 – 1600 років
Гравійоване скло. Вже на початку XVI ст. венеціанці гравіювали скло алмазом так званим механічним способом, коли малюнок на поверхні скла наносився гострою алмазною голкою. Це міг бути орнамент з арабесками чи гротесками, зроблений контуром і заштрихований паралельними лініями. Хімічний спосіб гравіювання було винайдено у другій половині XVIІ ст. і він полягав у наступному: всю поверхню предмета покривали мастикою, яка складалася з суміші воску з терпентином, потім по мастиці видряпувався рисунок, який оголяв ті частини скла, які повинні бути витравленими. Підготовлений таким чином предмет зазнавав дії відповідної кислоти, яка проїдала скло по оголених лініях рисунку, після чого мастика змивалася.
Блюдце з муранського скла, гравійоване алмазним наконечником, орієтовно XVIІІ ст.
Шліфоване і грановане скло. Як шліфування, так і гранування скла здійснюється приблизно однаково і являє собою піднесення скла до металевого диска, який швидко крутиться і знімає шматочки скла. Більш грубу роботу, коли скло покривається яким-небудь звичайним геометричним рисунком, називають шліфуванням. Від шліфувальника не вимагається якихось особливих мистецьких здібностей, а тільки технічна вправність. Різник по склу, який прикрашає скло більш складним орнаментом, фігурними зображеннями, деколи цілими пейзажами і сценами, написами і гербами і т.п., користується на відміну від шліфувальника не одним, а декількома різної величини дисками, які теж швидко крутяться. Тому ця робота є більш мистецькою і складною.
Намисто. Це виробництво було протягом століть чи не найдохіднішою галуззю венеційського скляного виробництва і відомого як conterie. Під conterie, у широкому розумінні цього поняття, слід мати на увазі не тільки власне намисто, але й бісер, скляні ґудзики, імітацію дорогоцінних каменів, штучні перли і багато інших дрібних предметів зі скла. Точкою відліку при виготовленні намиста є скляна паличка – canna. Виходячи з того, дута вона чи масивна, виробництво намиста відбувалося різними способами. Дуте, тонкостінне намисто вироблялося з дутих скляних трубочок. Ці трубочки розрізалися, а потім заокруглювалися. Таким способом виготовлялися: маленькі намистинки для вишивання (т.зв. margheritine), звичайне намисто невеликих розмірів (conterie) і намисто великих розмірів (perles a rosette), яке складалося з концентричних шарів різноколірного скла, розділеного зигзагоподібними шарами з непрозорого білого скла. Перші два види намиста йшли головним чином на європейські та азіатські ринки, а останній вид намиста – для вивезення в Африку.
Таким чином, класичним періодом венеційського скла було XVI ст., коли форми досягли свого найвищого розвитку, а саме власне скло – надзвичайної тонкості. Ренесансні форми остаточно складаються в тридцятих роках цього століття.
